ВІД СТРУКТУРАЛІЗМУ ДО ЕМОЦІЙНОГО МИСЛЕННЯ: СТАНОВЛЕННЯ ІДЕЙ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

Ця стаття досліджує інтелектуальні процеси початку ХХ століття, які заклали концептуальні передумови того, що пізніше було названо емоційним інтелектом. Аналіз зосереджено на різних підходах до емоції, що впливали на формування психологічної та філософської думки. Так, структуралізм Едварда Тітченера зводив почуття до елементарних сенсорних компонентів, надаючи перевагу відокремленому спостереженню над інтегративним розумінням. Психоаналітична модель Зигмунда Фрейда підкреслювала регулятивну роль несвідомого у впливі афектів на мислення, мотивацію та поведінку. Теорія емоційного мислення Генріха Маєра трактувала емоції як адаптивне мислення, здатне спрямовувати судження та прийняття рішень. Крім того, праці Карла Юнга й Макса Шелера висвітлювали емоційне переживання як форму оцінного та морального знання, закладаючи психологічні й філософські основи для розвитку емпатії, соціальної свідомості та морального інтелекту. Також внесок Анрі Бергсона й інших мислителів підтверджує філософський аспект інтеграції почуттів і розуму. Еволюція цих інтелектуальних процесів демонструє, що емоційний інтелект не виник раптово в другій половині ХХ століття, а був результатом столітнього переосмислення ролі емоції в психології та філософії. Період характеризувався поступовим переходом від ізольованого розчленування емоцій до їх визнання як центрального аспекту когнітивної, моральної й адаптивної функції людини. Стаття позиціонує емоційний інтелект у багатому історичному та філософському інтелектуальному контексті, підкреслюючи стійку взаємодію між теорією, практикою та прагненням людини зрозуміти емоційні аспекти інтелекту. Таким чином, дослідження показує, що сучасне розуміння емоційного інтелекту є результатом глибокого й поступового синтезу психологічних, філософських і соціокультурних ідей, що формувалися протягом раннього ХХ століття.