НАСЛІДКИ РАННІХ ЗАБОРОН НА ВИРАЖЕННЯ АУТЕНТИЧНОГО ГНІВУ: П ОГЛЯД ТРАНЗАКЦІЙНОГО АНАЛІЗУ

Анотація

У статті розглянуто проблему труднощів із вираженням аутентичного гніву, які нерідко інтерпретують як наслідок алекситимії, однак можуть мати глибше сценарне походження. Застосування транзакційного аналізу як теоретичної рамки дало змогу тлумачити пригнічення гніву не як нейропсихологічну «емоційну сліпоту», а як наслідок внутрішніх заборон, засвоєних у ранньому дитинстві. Окрема увага приділена моделі стадій розвитку особистості П. Левін, згідно з якою період «Буття» (0–6 місяців) є критичним для формування емоційної безпеки, базової довіри до світу та здатності до саморегуляції. У випадках, коли в цей період відбувається неприйняття емоцій з боку значущих дорослих, можуть формуватися глибинні заборони на гнів як форму емоційного самовираження. Емпіричне дослідження за участю 120 респондентів, що працювали в терапевтичних групах із темою емоційної саморегуляції, виявило, що переважна кількість учасників мала низький рівень алекситимії, але водночас демонстрували високий рівень емоційного придушення. Статистичний аналіз показав слабкий, але значущий кореляційний зв’язок між алекситимією та придушенням емоцій, що дає змогу стверджувати: в основі проблем із вираженням гніву частіше лежать не афективні дефіцити, а набута внутрішня заборона на прояв емоції. Отримані результати мають вагоме значення для психотерапевтичної практики, зокрема у сфері роботи з ранніми сценарними рішеннями, емоційною автентичністю та розвитком здатності до безпечного й конструктивного вираження гніву.