РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ І ПОСТТРАВМАТИЧНЕ ЗРОСТАННЯ ОСОБИСТОСТІ ВНАСЛІДОК СТРЕСУ

Анотація

Одним із напрямків сучасної психології є дослідження психологічного явища резильєнсу (резильєнтності). Поки наука ще далека від того, щоб презентувати цілісну теорію цього явища, однак можна говорити про цілком самостійні аспекти цього наукового пошуку: причину виникнення (вплив чинників, зумовлених стресом), ефекти прояву (пристосування та позитивну адаптацію; здатність вибудовувати повноцінне життя у складних умовах), природу явища (статичну – тоді йдеться про резильєнтність (властивість особистості) чи динамічну – тоді йдеться про резильєнс (відповідний процес)), траєкторію резильєнсу (стабільність психічного функціонування у ситуації стресу; швидке повернення до власної норми після деструктивного впливу; набуття після виходу зі стресу якісно нових особистісних рис і подальше успішне функціонування) тощо. Зокрема, виникла потреба диференціювати поняття резильєнтності та поняття, які описують схожі або суміжні явища. У цьому контексті часто йдеться про перетин змісту явищ резильєнтності та стресостійкості, життєстійкості, копінгу, посттравматичного розладу, а також посттравматичного зростання. Поки що наявних емпіричних досліджень вкрай недостатньо, щоби можна було зробити ґрунтовні теоретичні узагальнення, що слугуватимуть загально визнаними орієнтирами у розмежуванні цих психологічних феноменів. Нині українські науковці мають об’єктивні соціальні умови для широких досліджень у цьому напрямку. Також існує гостра зацікавленість психологічної практики до результатів таких досліджень для створення програм психологічної допомоги особам, котрі потерпають від стресу війни. Наше дослідження проводилося з метою з’ясування того, якими є прояви резильєнтності та посттравматичного зростання в осіб, які переживають тривалий стрес, зумовлений пандемією, а згодом і воєнними діями на території України.