ПСИХОЛОГІЧНА РЕСУРСНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ
DOI:
https://doi.org/10.32782/psy-2023-1-5Ключові слова:
резильєнтність, психологічна ресурсність, стрес, подолання стресуАнотація
Сучасна світова психологія останні чверть століття активно досліджує явище резильєнсу та вже можна виокремити конкретні напрямки цього наукового пошуку: визначення сутності резильєнтності як властивості особистості, її особливого психічного стану та резильєнсу як певного процесу; резильєнтність у контексті стресогенних і психотравмувальних подій; резильєнтність у процесі пристосування та позитивної адаптації до стресогенних ситуацій; резильєнтність та посттравматичне зростання; резильєнс та адаптативний копінг; резильєнтність як психологічний ресурс, траєкторія резильєнсу тощо. Нашу увагу привернув аспект прояву резильєнтності як психологічного ресурсу особистості у зв’язку з тим, що переживання викликаного війною стресу потребує використання особистістю своїх ресурсів для забезпечення власної життєдіяльності в усіх її аспектах. Ресурсний підхід у психології дає можливість звернути увагу на душевні сили, які дають людині можливість опанувати стресову ситуацію та швидко адаптуватися до викликаних нею умов життєдіяльності. Йдеться про те, що С. Хобфолл назвав ресурсами особистості та описував як цілісну систему. У більш пізніх дослідженнях С.О. Лукомської продовжує розвиватися думка про єдність особистісних та соціальних ресурсів людини, що яскраво виявляється у стресових ситуаціях, одними з найважливіших наслідків використання системи ресурсів є життєстійкість, посттравматичне зростання та резильєнтність особистості. Дослідження О.С. Штепи розширює бачення сутності ресурсів і вводиться поняття психологічної ресурсності, зміст якого вважається ширшим. Йдеться про «показник збалансованості та конструктивності проживання людиною стресових ситуацій», а також «ознаку потенційності особи, яка здатна ставитись до життєвих ситуацій як до певних можливостей саморозвитку». Назагал мається на увазі досвід актуалізації власних особистісно-екзистенційних ресурсів, щоб самостійно розвиватися та надавати підтримку іншим людям, а також використовувати власні ресурси (усвідомлювати їх, уміти використати й оновити).
Посилання
Hobfoll S. E. Social and psychological resources and adaptation. Review of General Psychology. 2002. Vol. 6(4). P. 307–324.
Лукомська С. О. Ресурсний підхід до подолання особистістю кризових ситуацій. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Психологічні науки. 2020. Вип. 1. С. 190–196.
Кіреєва З. О. Предиктори резильєнтності та оптимізму у осіб різного віку під час проживання пандемії SARS-СOV-2. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Психологічні науки. 2022. Вип. 1. С. 5–10. http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvkhp_2022_1_3.
Штепа О. С. Аналіз та інтерпретація емпіричної багатофакторної моделі психологічної ресурсності особистості. Проблеми сучасної психології. 2015. Вип. 28. С. 670–682.
Лапіна M. Д. Психологічні ресурси особистості в професійній діяльності соціального працівника. Теорія і практика сучасної психології. 2019. № 1. Т. 1. С. 62–66.
Грішин Е. О. Резилієнтність особистості: сутність феномену, психодіагностика та засоби розвитку. Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди. Психологія. 2021. Вип. 64. С. 62–81.
Лазос Г. П. Теоретико-методологічна модель резильєнтності як основа побудови психотехнології її розвитку. Організаційна психологія. Економічна психологія. 2019. № 2-3(17). С. 77–88.
Ассонов Д. О. Розвиток концепції резилієнсу в науковій літературі протягом останніх років. Psychosomatic Medicine and General Practice. 2019. № 4(4). – e0404219-e0404219. https://doi.org/10.26766/pmgp.v4i3-4.219.