ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ Й РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ З БОЙОВИМ ДОСВІДОМ

Анотація

Стаття присвячена теоретико-методологічному аналізу стресостійкості й резильєнтності військовослужбовців із бойовим досвідом у контексті екстремальних умов служби. Підкреслено, що сучасна військова діяльність супроводжується хронічною загрозою життю, моральними дилемами, тривалими перевантаженнями й утратами, що формують складний психосоціальний фон бойового досвіду. Такі умови спричиняють широкий спектр психоемоційних наслідків – від виснаження й тривожних розладів до посттравматичного стресового розладу, але водночас демонструють феномен здатності частини військовослужбовців зберігати ефективність і внутрішню рівновагу. Метою статті є розмежування понять «стресостійкість» і «резильєнтність» як різнорівневих характеристик психологічної адаптації: перше визначається як стабільна здатність утримувати функціональну ефективність під тиском стресорів, тоді як друге – як динамічний процес позитивного пристосування, відновлення й особистісного зростання після травматичного досвіду. У роботі систематизовано провідні теоретичні підходи, зокрема модель «звичайної магії» А. Мастен, теорію збереження ресурсів С. Гобфола, когнітивно-транзакційну модель Р. Лазаруса й С. Фолкман, соціоекологічну концепцію М. Унгара та процесуальну модель С. Річардсона. Визначено специфіку військових стресорів і показано їхній кумулятивний ефект на когнітивні функції та емоційну регуляцію.На цій основі обґрунтовано двофазний механізм резильєнтності, де превентивна функція знижує ризик психічних порушень під час дії стресорів, а покращувальна забезпечує відновлення й посттравматичне зростання. Центральним медіатором між стресом і результатом адаптації є стиль подолання, адже конструктивні стратегії – планування, переоцінка, пошук підтримки, самоконтроль – зміцнюють резильєнтність, тоді як уникання й емоційне пригнічення призводять до виснаження. Практична значущість дослідження полягає в переході від симптомоцентричних до ресурсно-екологічних програм психологічного супроводу, що поєднують індивідуальні, групові й організаційні чинники, сприяють збереженню психічного здоров’я, бойової готовності та стійкого функціонування військовослужбовців у кризових умовах.