ФІКСАЦІЯ НА ДИТЯЧИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ТРАВМАХ: ЧОМУ НАДМІРНА УВАГА ДО МИНУЛОГО МОЖЕ ЗАШКОДИТИ КЛІЄНТОВІ В ПРОЦЕСІ ПСИХОТЕРАПІЇ

Анотація

У статті розглянуто феномен фіксації на дитячих психологічних травмах у психотерапевтичному процесі та його потенційні ризики для пацієнта й терапевтичної динаміки. Підкреслюється, що надмірна орієнтація на реконструкцію минулого без достатнього рівня емоційної стабілізації може не лише погіршувати прогноз, а й спричиняти ретравматизацію, посилювати проблеми з ідентичністю, впливати на розвиток дисоціативних реакцій і викривлень автобіографічної пам’яті. У цьому контексті проаналізовано сучасні підходи до роботи з травмою, від психоаналітичних до соматичних і тілесно-орієнтованих практик. Робиться акцент на пошук збалансованої методології, яка поєднує глибину переживання з безпекою процесу. Особливу увагу приділено методу фокус-орієнтованої психотерапії (Focusing-Oriented Therapy (FOT)), розробленому Юджином Джендліном, як потенційно ефективному інструментові інтеграції афективного досвіду без заглиблення в деструктивні аспекти минулого. У статті детально описано механізми, через які FOT сприяє актуалізації «тілесного відчуття» (felt sense) як ресурсу для перетворення травматичних слідів у нові смислові структури, що підтримують процес саморегуляції. Представлено результати сучасних емпіричних досліджень і систематичних оглядів у галузі травмотерапії, що демонструють потенціал тілесно-орієнтованих підходів у запобіганні ретравматизації. На основі клінічних спостережень і практичних прикладів зроблено висновок, що FOT, будучи поміркованим, інтуїтивним підходом, допомагає клієнтові відновити контакт із власними емоційними процесами, формуючи безпечний простір для інтеграції болісного досвіду. Підкреслено необхідність подальших рандомізованих контрольованих досліджень для валідації специфічних терапевтичних ефектів методу, а також розробки стандартів його застосування в клінічній практиці.