РОЛЬ ЕГОЇЗМУ У ФОРМУВАННІ АЛЬТРУЇСТИЧНОЇ МОДЕЛІ ПОВЕДІНКИ

Анотація

Анотація. Автори статті ставили за мету проаналізувати, яким чином егоїзм, традиційно сприйнятий як негативна риса особистості, може позитивно впливати на формування альтруїстичної поведінки. Стверджується, що егоїзм виконує важливі захисні і мотиваційні функції, а також дозволяє індивідам краще адаптуватися до стресових ситуацій і досягати поставлених цілей. Сучасні дослідники розглядають у класичній науковій літературі поняття егоїзму як ціннісну орієнтацію суб’єкта, яка полягає у переважанні в його діяльності та поведінці корисливих особистих потреб та ігноруванні при цьому інтересів інших людей і соціальних груп, де проявом егоїстичної моделі поведінки є ставлення до оточення як до засобу досягнення власних корисливих цілей. В історії психології питання взаємозв’язку між егоїзмом та альтруїзмом привертає значну увагу дослідників починаючи з XIX ст., інтерес не згасає до тепер. У межах дослідження проаналізовано проблему в контексті еволюційної теорії Ч. Дарвіна, яка підкреслює біологічні основи егоїзму як стратегії самозбереження, звернено увагу на те, що егоїстичні тенденції мають глибоке коріння у генетичному коді людини. Розглянута позиція соціобіології, яка намагається адаптувати еволюційні концепції до аналізу соціальної поведінки, вважаючи, що поведінка людей, аналогічно поведінці тварин, може бути частково пояснена результатами природного відбору. Особлива увага приділяється нормам взаємності як кристалізації моральних суджень. Досліджується роль емпатії у розвитку альтруїстичної моделі поведінки особистості. Стверджується, що егоїзм може слугувати основою для альтруїстичної поведінки, оскільки усвідомлення взаємозалежності між особистим добробутом і добробутом суспільства може спонукати індивіда до альтруїстичних дій. Підкреслена необхідність розуміння егоїзму як складового елемента, що може сприяти розвитку здорових соціальних відносин, оскільки навіть альтруїстичні вчинки можуть мати егоїстичну мотивацію.