БІОЦЕНОТИЧНИЙ РОЗПОДІЛ ВИДІВ РОДИНИ MELYRIDAE (COLEOPTERA) В УМОВАХ ЗАКАРПАТСЬКОЇ НИЗОВИНИ
DOI:
https://doi.org/10.32782/naturaljournal.4.2023.5Ключові слова:
фауна, Coleoptera, угруповання жуків, біотопічне поширення, екологічні особливості, Карпати.Анотація
У роботі проаналізовано біоценотичний розподіл твердокрилих родини Melyridae в умовах Закарпатської низовини. Загалом на Закарпатській низовині виявлено 26 видів із цієї родини, що належать до двох підродин, десяти родів. Більшість видів жуків-мелірід є типовими хортобіонтами, деякі види – тамнобіонтами. З огляду на те, що ця група твердокрилих входить до складу лучних та лісових угруповань комах і види родини є в них типовими компонентами, жуки-меліріди можуть слугувати індикаторами стійкості природних лучних та лучно-чагарникових екосистем. Саме тому вивчення складу угруповань жуків-мелірід та їх біоценотичного розподілу є актуальним у контексті формування цілісного уявлення про функціонування природних екосистем. У межах Закарпатської низовини твердокрилі родини Melyridae поширені в різноманітних біоценозах, зокрема у ценозах суходільних лук, заплавних лук із лучно-болотною рослинністю, у широколистяних низинних лісових ценозах, у раритетних ценозах лісів Клиновецької та Юлівської гір (масив Карпатського біосферного заповідника), в антропотрансформованих ценозах (злакові агроценози, сади, виноградники), а також на прируслових ділянках річок та озер. За результатами досліджень найбільш чисельними видами з підродини Malachiinae в умовах Закарпатської низовини є Malachius bipustulatus (Linnaeus, 1758) та Axinotarsus marginalis (Laporte de Castelnau, 1840), із підродини Dasytinae – Dolichosoma lineare (Rossi, 1792). Рідкісними видами є представники Malachiinae – Clanoptilus affinis (Ménétriés, 1832) та Attalus analis (Panzer, 1796), які зустрічаються на суходільних луках і в дубових лісах Закарпатської низовини відповідно. Розрахунок індексу біорізноманіття Шеннона засвідчує, що найбільш різноманітними в умовах регіону є угруповання суходільних лук (значення – 2,10), а індекс Маргалефа як показник видового багатства також є найвищим для цих же біоценозів – 3,17. Мінімальні значення індексів Шеннона (0,69) та Маргалефа (0,31) розраховані для прибережних біоценозів, що, вочевидь, пояснюється незначною кількістю видів (лише два) та низькою чисельністю особин цих видів.
Посилання
Мірутенко В. В. Огляд жуків родин Malachiidae і Dasytidae (Insecta: Coleoptera) Українських Карпат і Закарпатської низовини. Українська ентомофауністика. 2010. Т. 1(1). С. 1–21.
Раритетні фітоценози західних регіонів України (Регіональна «Зелена книга») / С. М. Стойко та ін. Львів: Поллі, 1998. 190 с.
Фельбаба-Клушина Л. М. Сучасний стан, тенденції змін та шляхи збереження й відтворення біорізноманіття рослинного покриву Закарпатської низовини. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Біологія». 2009. Вип. 25. С. 71–88.
Korbel L. Coleoptera význačných biotopov v nížine pod Vihorlatom. Acta Facultatis Rerum Naturalium Universitatis Comenianae. Zoologia. 1967. T. XII. S. 115–153.
Mirutenko V. Annotated check-list of Malachiidae beetles of the Zakarpattia Region, Ukraine. Scientific Bulletin of the Uzhhorod University. Series Biology. 2018. V. 44. P. 22–28.
Odum E. P. Fundamentals of Ecology. Third Edition, W.B. Saunders Co., Philadelphia, 1971. 574 p.
Roubal J. Katalog Coleopter (brouků) Slovenska a Podkarpatska. T. 2. Praha, 1936. S. 17–28.
Szalóki D. Cantharoidea, Cleroidea and Lymexyloidea (Coleoptera) from the Bükk National park. In: The fauna of the Bükk national park [ed. S. Mahunka]. V. 2. Hungarian Natural History Museum, Budapest, 1996. P. 263–270.
Szalóki D. A new soft-winged flower beetle in the Hungarian fauna, with a national checklist of Malachiidae (Coleoptera). Folia entomologica hungarica. 2005. V. 66. P. 95–100.
Zajac M., Ujházy K., Škodová I., Kuzemko A., Borsukevych L., Danylyuk K., Duchoň M., Figura T., Kish R., Smatanová J., Turis P., Turisová I., Uhliarová E., Janišová M. Classification of seminatural mesic grasslands in the Ukrainian Carpathians. Phytocoenologia. 2016. V. 46(3). P. 257–293. https://doi.org/ 10.1127/phyto/2016/0104.
