Український журнал природничих наук

ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНКИ ВПЛИВУ КЛІМАТИЧНИХ ЧИННИКІВ НА УРОЖАЙНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР: КЕЙС ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2024-01-23T10:25:02+02:00

Кліматичні зміни є вагомим чинником впливу на продуктивність сільськогосподарських культур. Об’єктивна оцінка цього впливу є складним завданням, вона важлива для продовольчої безпеки та ефективного використання аграрного потенціалу регіону. Це спонукало провести дослідження, аби виявити реальний вплив кліматичних тренд ів на продуктивність сільсько- господарських культур Чернігівської області. Дослідження базувалося на показниках динаміки врожайності п’яти сільськогосподарських культур, двох кліматичних і п’яти агротехнічно-економічних показників Чернігівської області за 2001–2020 роки. Цей період характеризувався значними змінами кліматичних характеристик, а його тривалість є достатньою для об’єктивного наукового аналізу. Вплив кліматичного чинника на варіац ію продуктивності сільськогосподарських культур оцінювався на основі використання каноніч ного аналізу. Його результати вказують на те, що внесок кліматичного чинника у флуктуацію врожайності основних сільськогосподарських культур Чернігівської області становить 3 0%. З-поміж кліматичних характеристик найбільший вплив на урожайність мав термічний реж им, особливо впродовж 2011–2020 років. З’ясувалося, що майже 70% варіації врожайності п’яти аг рарних культур області детермінують агротехнічно-економічні чинники. Це вказує на ймові рність завищеної оцінки внеску кліматичних показників у тих випадках, коли роль інших чинників ігнорується. Водночас отримані результати не спростовують усталене тверд женням про зростальний вплив кліматичних трендів на продуктивність сільськогосподарських культур. У Чернігівській області це проявилося у просторовій експансії низки ліквідних сільськогосподарських культур на півночі регіону, у значному зростанні валових зборів цих культур. Кліматичні зміни 2001–2020 років посилили природні конкурентні переваги Чернігівської області на ринку виробників аграрної продукції. Оцінка впливу кліматичного чинника на врожайність сільсь когосподарських культур регіону, яка вперше проведена на основі використання канонічного а налізу, може стати підґрунтям для перегляду системи землеробства задля більш ефективного використання аграрного потенціалу Чернігівської області.

CИНТЕЗ НОВИХ ПОХІДНИХ БЕНЗОКСАЗИНУ ЗА РЕАКЦІЄЮ ВІТТІГА

2024-01-23T10:29:08+02:00

Робота присвячена дослідженню гетероциклічних сполук з бензоксазиновим циклом, що належать до похідних халконів. Даний клас сполук привертає увагу багатьох дослідників, оскільки серед них є речовини з практично цінними властивостями (барвники, біологічно активні речовини). Крім того, наявність в молекулах халконів двох електрофільних центрів створює можливості їх застосування для отримання нових гетероциклічних сполук. Перспективним напрямом є дослідження можливості використання нових хімічних модифікацій халконів як потенційних лікарських препаратів, вихідних реагентів для подальших органічних синтезів (зокрема отримання нітрогеновмісних гетероциклів), речовин, що мають властивості органічних люмінофорів тощо. Показано можливість синтезу даних сполук за реакцією Віттіга, шляхом взаємодії карбонільних сполук (альдегіда або кетона) з ілідами фосфору, що призводить до утворення алкена і трифенілфосфін оксиду. Для проведення реакції використали низку аліфатичних (пентаналь та цитраль), ароматичних (заміщені похідні бензальдегіду) та гетероциклічних (5-нітрофурфураль, 5-бромо-фурфураль) альдегідів. Одним з критеріїв вибору реагентів була наявність в продуктах реакції таких структурних фрагментів, які потенційно могли б зумовлювати фізіологічну активність отриманих сполук. У результаті виконаної роботи також встановлено умови і особливості протікання реакцій деяких ароматичних альдегідів із фосфонієвою сіллю, що містить цикл бензоксазинону. Метод дає змогу отримувати цільові продукти оминаючи проміжну стадію – виділення алкіліденфосфорану у вільному стані. Синтезовано низку нових речовин – похідних халконів або їх аналогів з аліфатичними чи гетероциклічними фрагментами, досліджено їх властивості.

ВПЛИВ ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОЩУВАННЯ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ (TRITICUM L.) НА ЖИТТЄВІ СТРАТЕГІЇ МІКРОМІЦЕТУ FUSARIUM OXYSPORUM

2024-01-23T11:19:28+02:00

У процесі взаємодії популяцій грибів із сортами рослин в агрофітоценозах перед ними постає вибір між К, r та L життєвими стратегіями, які змінюються протягом вегетаційного періоду за впливу біотичних і абіотичних чинників. Оцінка співвідношення репродуктивної та генеративної фази мікроміцету F. oxysporum є важливою у сучасних дослідженнях, що допоможе з’ясувати поведінку мікроміцету під час вегетаційного періоду у посівах. Тому, метою дослідження було вивчити зміни життєвих стратегій мікроміцету F. oxysporum за різних технологій вирощування пшениці озимої. Об’єктами досліджень були корені пшениці озимої різних сортів, вирощених за різних технологій, відібрані у різних дослідних господарствах Лівобережної України. Виявлено, що за змішаної технології вирощування на ранніх етапах онтогенезу пшениці озимої відбувалося збільшення кількості хламідоспор, а в кінці вегетації істотно зростала кількість конідій, що становила 2,29 млн шт./мл. Це притаманно К-стратегії, яка переходить в r-стратегію. За традиційної технології вирощування в усіх фазах онтогенезу спостерігали істотне збільшення кількості конідій, що майже в 10 раз перевищувала кількість хламідоспор на коренях обох сортів пшениці озимої. Це притаманно r-стратегам, які за дії несприятливих факторів здатні до швидкого розмноження і поширення в агроценозах. За органічної технології вирощування спостерігали істотне збільшення хламідоспор, де найбільша їх кількість була у фазі достигання пшениці озимої, що становило в середньому 3,91 млн шт./мл, поряд з тим кількість конідій становила 0,35 млн шт./мл, що притаманно L-стратегам. За біологічної технології вирощування, у посівах пшениці озимої спостерігали істотне збільшення хламідоспор впродовж вегетаційного періоду, що були від 1,02 до 1,41 млн шт./мл, в той же час спороутворення конідій було менше і становило від 0,73 до 0,98 млн шт./мл. Слід відмітити, що саме за цієї технології спостерігали найменшу кількість інфекційних структур під час онтогенезу рослин, що притаманно K-стратегам.

АНАЛІЗ ДЕНДРОФЛОРИ ПАРКУ САНАТОРІЮ «КВІТКА ПОЛОНИНИ» (ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ)

2024-01-23T11:35:58+02:00

Парки відіграють суттєву роль у формуванні оптимального життєвого середовища, а в межах санаторно-курортних закладів підвищують лікувально-оздоровчі функції. Санаторій “Квітка полонини” було створено у 1965 році. Досліджень стану та складу деревно-чагарникових порід у зелених насадженнях парку в останні десятиліття не проводилось. Такі дослідження вкрай важливі для збереження і, в разі необхідності, розробки рекомендацій щодо відновлення і реконструкції зелених насаджень, які є важливою частиною комфорту, відпочинку та оздоровлення. Метою нашої роботи є встановлення особливостей наявної дендрофлори парку санаторію «Квітка полонини» та оцінка їх сучасного стану. Досліджено таксономічний склад дендрофлори парку та встановлено, що на його території росте 1139 деревних рослин, що об’єднані в два відділи, 39 родин, 76 родів і представлені 136 видами та 31 культиваром. В її складі інтродуценти становлять 68% від усіх видів. Наведено повний список виявлених деревних рослин та назви культиварів. Флористичний аналіз показав переважання видів північно-американського та східно-азійського походження. Встановлено, що дерева і чагарники представлені майже однаковою кількістю, а ліан виявлено всього 4 види. Оцінка якісного стану деревних рослин парку вказує на те, що переважна більшість рослин (1124 екземпляри) знаходиться у доброму стані. Унаслідок обстежень виявлено, що на території парку санаторію «Квітка полонини» сформовані лісопаркові, паркові та пейзажні ландшафти. Неоднозначною структурною категорією парку є несформовані насадження, до яких відноситься 4 % усіх дерев. Наукова новизна отриманих результатів дослідження: вперше проведено комплексний аналіз дендрофлори парку санаторія «Квітка полонини», що дає корисну інформацію для теорії і практики паркобудівництва та навчального процесу, досліджено таксономічний, біоморфологічний та флористичний склад дендрофлори, виявлені типи ландшафтів. Наведено список виявлених видів рослин та культиварів, проаналізовано їх життєвий стан. Практична значущість результатів дослідження: аналіз складу дендрофлори набуде застосування у навчальному процесі; запропоновано заходи з догляду за насадженнями, зокрема заміна окремих рослин, які втратили своє функціональне та декоративне значення, поліпшення ландшафтно-планувальної структури і функціонального зонування території та видалення всіх дерев-продуцентів інвазійного виду Ailanthus altissima.

ФОРМУВАННЯ ЕКОМЕРЕЖІ ЛОКАЛЬНОГО РІВНЯ НА ПРИКЛАДІ ПРОЄКТУВАННЯ ЕКОМЕРЕЖІ ВИЖНИЦЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2024-01-23T11:39:46+02:00

Формування екологічної мережі є одним із найбільш ефективних способів збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. Але якщо на національному та регіональному рівні дана проблема піднімається досить часто, то на локальному – згаданий напрям ще потребує активності вчених. На фоні провадження реформи децентралізації, коли дотримання умов для забезпечення екологічно безпечного навколишнього природного середовища стало проблемою керівництва громади, розробки та вивчення екологічних мереж є не тільки науково актуальними, але й практично значимими. Адже для повноцінного функціонування територіальної громади необхідна розробка стратегії екологічного розвитку, задля забезпечення дотримання засад сталого розвитку. У статті запропоновано проєкт екомережі новоствореного Вижницького адміністративного району Чернівецької області з детальністю до рівня територіальних громад. Із урахуванням географічних особливостей території, відмінностей у їх заселенні та економічному розвитку. У Вижницькому районі наявні такі складові локальної екомережі як: ключові території (природні ядра – лісові масиви), екологічні коридори (водотоки, річки, їх долини, заплавна та лучна місцевість), буферні зони (можна назвати їх ще захисними, або ж перехідними до територій людської діяльності – сіножаті, пасовиська, сільськогосподарські поля, які не часто обробляються тощо). Лісові масиви Покутсько-Буковинських Карпат та ліси Буковинського передгір’я складають природні ядра локальної екологічної мережі Вижницького району. Додаються ще відновні території – НПП «Вижницький», та «Черемоський», ЗЗ «Зубровиця». Чітко виділяються три основні гідрологічні екокоридори: Екокоридор «Черемош», екокоридор «Сірет» та екокоридор «Сучава» (останні два належать до міждержавних). Варто вказати й на «Буковинський екокоридор», створений фахівцями Вижницького НПП і зоологами ЗЗ «Зубровиця» на основі досліджень проведених у 2010 році. Нами ж виділено локальні екокоридори – «Путила», «Міхідра-Міходерка», «Коритниця», «Бережниця-Бережонка», «Псярева», «Глибочок», «Брусниця». Вони є складовими коридорів регіонального та загальнодержавного рівнів і є невід’ємною частиною екомережі.

ОЦІНКА ЯКОСТІ ВОДИ РІЧКИ СТУБЕЛКА ЗА ПОКАЗНИКАМИ ФІТОПЛАНКТОНУ

2024-01-23T11:44:29+02:00

Фітопланктон, як первинна ланка трофічного ланцюга, швидко реагує на кліматичні, гідрологічні, гідрохімічні та інші зміни, що відбуваються у водній екосистемі. Миттєва реакція фітопланктону, що відображається у перебудові структурно-функціональних параметрів (видового багатства, співвідношення відділів, кількості видів, індексу Шеннона, середньої маси клітин, домінантів та субдомінантів), дозволяє об’єктивно оцінити якість води та стан водної екосистеми. Метою роботи було оцінити якість води р. Стубелка за видами-індикаторами фітопланктону. У статті проаналізовано сезонні зміни фітопланктону р. Стубелка та виявлено 109 видів водоростей, представлених 111 внутрішньовидовими таксонами із 8 відділів, 14 класів, 32 порядків, 43 родин та 75 родів. Показано, що фітопланктон р. Стубелка формують відділи Bacillariophyta (46,8% загальної кількості видів), Chlorophyta (27,9%), Cyanobacteria (8,1%) та Euglenozoa (8,1%). Встановлено, що біомаса фітопланктону варіює від 0,21 мг/дм3 (жовтень) до 1,04 мг/дм3 (червень), а чисельність – від 714 тис. кл/дм3 (жовтень) до 3424 тис. кл/дм3 (серпень). Індекс Шеннона змінюється за біомасою від 3,97 біт/мг до 4,80 біт/мг, а за чисельністю – від 3,15 біт/екз до 4,74 біт/екз. У річці переважає полідомінантна структура фітопланктону. За індексом сапробності (1,55–2,04) вода р. Стубелка змінюється від α-олігосапробної до β-мезосапробної зони та відповідає ІІ–ІІІ класам якості (чиста, помірно забруднена). Ядро фітопланктону р. Стубелка формують бентосні та планктонно-бентосні види, повільнотекучі за насиченням води киснем і реофільністю, індиференти за відношенням до галобності та температури води. Переважають індиференти та алкаліфіли за відношенням до рН. Виявлено найбільшу кількість видів-автотрофів, що витримують підвищені концентрації нітрогенвмісних органічних сполук. За рівнем трофності мезоевтрофні види становлять 41%. Види-індикатори органічного забруднення води (за системою Ватанабе) переважно представлені еврисапробами (помірно забруднені води), а за системою Пантле-Бук (в модифікації Сладечека) найбільша кількість бета-мезосапробіонтів. Встановлено, що вода р. Стубелка за рівнем органічного забруднення згідно системи Пантле-Бук (в модифікації Сладечека) належить до ІІІ класу якості (помірно забруднена).

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ПІДКИСЛЕННЯ ВОДОЦИРКУЛЯЦІЙНОЇ СИСТЕМИ НА СКИДИ СУЛЬФАТ-ІОНІВ ЗІ ЗВОРОТНИМИ ВОДАМИ

2024-01-23T11:47:35+02:00

Робота присвячена дослідженню впливу технології підкислення шляхом стабілізаційної обробки (СО) сірчаною кислотою (H2SO4) охолоджуючої води водоциркуляційної оборотної системи охолодження (ОСО) на скиди сульфат-іонів (SO4 2-) зі зворотними водами та вплив водного скиду на поверхневі води. Об’єктом дослідження є вміст SO4 2- в поверхневій воді р. Стир та технологічних водах Рівненської АЕС (РАЕС), предметом дослідження є СО з використанням H2SO4 для підкислення ОСО та її вплив на скиди SO4 2- зі зворотними водами ОСО РАЕС. Метою роботи є дослідження технології СО ОСО РАЕС з використанням H2SO4 та виявлення забруднення поверхневої води р. Стир, що обумовлено SO4 2- через СО ОСО, що застосується у РАЕС та дослідження технологічного режиму обробки СО атомних електростанцій (АЕС) як джерела антропогенного забруднення SO4 2-. Актуальність роботи обумовлена необхідністю реалізації заходів з охорони водних ресурсів від забруднення та раціоналізації їх використання в технологіях водопідготовки ОСО електростанцій. Мінімізація екологічного впливу зі зниженням використання реагентів для СО, що розглядається в даному дослідженні, є важливою з огляду сталого розвитку енергетичного сектора. Представлені результати досліджень та аналізу дозування H2SO4 для забезпечення водно-хімічного режиму (ВХР) ОСО з обробкою H2SO4 дозволяє нейтралізувати лужність охолоджуючої води, що обумовлена вмістом бікарбонат (НСО3 -) та карбонат-іонів (СО3 2-) та перевести частину іонів кальцію, що зв’язана з іонами НСО3 - та СО3 2- в постійну жорсткість. Застосування H2SO4 для СО може бути доцільним для забезпечення ВХР з метою зменшення накипу в ОСО, за критеріями підкислення додаткової охолоджуючої води, що визначається критерієм дозування. Практична значущість роботи полягає в запровадженні на РАЕС технологічного режиму СО ОСО зі забезпеченням підтримання оптимальних показників якості ВХР ОСО, зменшення використання H2SO4 та мінімізацію скидів SO4 2- в водний об’єкт – р. Стир. Дослідження може бути застосоване для будь-якої електростанції, що використовують технологію підкислення ОСО зі застосуванням H2SO4.

ВПЛИВ IPS ACUMINATUS GYLL., IPS SEXDENTATUS BOERN. НА ЛІСОВІ ЕКОСИСТЕМИ РЕГІОНАЛЬНОГО ЛАНДШАФТНОГО ПАРКУ «ЯЛІВЩИНА» (М. ЧЕРНІГІВ)

2024-01-23T11:52:16+02:00

Лісові екосистеми природо-заповідних об’єктів у межах урботериторій є недостатньо вивченими в сучасній природоохоронній науці й потребують подальших досліджень. Соснові насадження міських зелених зон є найбільш важливим і дієвим засобом у формуванні мікроклімату, а також виступають екологічно стабілізуючим чинником територіального середовища. Масове розмноження й розповсюдження на значні території стовбурових шкідників на деревах Pinus sylvestris L. під впливом комплексу екологічних факторів, є одним із значних, що порушують структуру лісових екосистем та сприяють подальшій їх руйнації і зміні видового складу деревостанів. Нами встановлено, що у всиханні соснових насаджень у межах Чернігівського Полісся, а саме на території регіонального ландшафтного парку «Ялівщина» (далі – парк) відіграють провідну роль шкідники родини Ipidae. Вони заселяють ослаблені дерева, унаслідок природно-кліматичних змін і надмірного антропогенного навантаження. У межах парку дерева Pinus sylvestris зростають у значно змінених, сильно антропогенізованих лісорослинних умовах, про що свідчить аналіз комплексу характеристик місцезростань й фактичного стану рослинності в цілому. Під час обстеження нами було визначено ділянки в парку, які пошкодженні Ips acuminatus, I. sexdentatus, що викликало поступову деградацію соснових насаджень й формування сухостою. На підставі проведених власних моніторингових досліджень та аналізу, уперше показано результати практичного застосування комплексних технологічних, біотехнічних і природоохоронних заходів боротьби зі стовбуровими шкідниками соснових насаджень на природно-заповідних територіях у межах міських систем. Нами доведено, що для збереження екологічної стійкості соснових угруповань території Чернігівського Полісся, зокрема і парку «Ялівщина» (м. Чернігів) та зменшення негативного впливу комах-ксилофагів, необхідно запроєктувати й використовувати профілактичні й біологічні методи боротьби з стовбуровими шкідниками.

ПРОГНОЗУВАННЯ ПАРАМЕТРІВ МІГРАЦІЇ НАФТИ ВНАСЛІДОК ЇЇ НЕПЕРЕРВНОГО НАДХОДЖЕННЯ У ГІРСЬКУ РІЧКУ (НА ПРИКЛАДІ РІЧКИ СТРИЙ)

2024-01-23T11:56:27+02:00

Річка Стрий, найбільша карпатська притока річки Дністер, через яку пролягає 5 нафтопроводів та 1 продуктопровід, піддається значущим антропогенним впливам. Це призводить до збільшення екологічного ризику та підвищення ймовірності аварій в разі викиду забруднюючих речовин, зокрема вуглеводневого складу. Основною метою дослідження є прогнозування параметрів міграції забруднювачів вуглеводневого складу, використовуючи як приклад нафту Карпатського нафтогазоносного регіону. Для досягнення мети використано теоретичні (аналіз, синтез, порівняння), польові (профільний та морфологічний) та експериментальні (спостереження, гравіметричний) методи дослідження. За допомогою математичної моделі, яка враховує вплив донних відкладів, проведено комплексне дослідження міграції нафти внаслідок її постійного викиду в гірську річку. Модель міграції включає два рівняння, що точно описують рух забруднюючих речовин у річковій системі, враховуючи такі фактори, як швидкість течії, дифузія, сорбція та десорбція річковими донними відкладами. За допомогою лабораторних експериментів визначено параметри розподілу, які визначають поведінку нафти в системі «вода – донні відклади». Використовуючи вдосконалене комп’ютерне моделювання, створено детальні просторово-часові профілі концентрації нафти як у воді, так і в донних відкладах. Встановлено послідовні закономірності в змінах концентрації вуглеводнів нафти, які тісно пов’язані зі специфічним складом донних відкладів річки. Зокрема, встановлено, що на 30 хвилині після початку неперервного надходження максимальний вміст вуглеводнів нафти становить 0,84 г/дм3. У районі гирла річки Стрий на 30 хвилині максимальний вміст вуглеводнів нафти становить 0,72 г/дм3. Окрім того, визначено, що швидкість поширення забруднюючих речовин вуглеводневого складу річковою системою менша від середньої швидкості течі, чим підтверджується вплив донних відкладів на параметри міграції цих забруднюючих речовин і важливість їх врахування при прогнозуванні в умовах надзвичайних ситуацій. Знайдені параметри міграції забруднюючих речовин вуглеводневого складу можна екстраполювати на різні інші річкові системи гірських регіонів.

СИНТАКСОНОМІЧНИЙ СКЛАД ТА АНАЛІЗ ЗАБРУДНЕНОСТІ ВАЖКИМИ МЕТАЛАМИ ПРИБЕРЕЖНО-ВОДНОЇ ТА ВОДНОЇ РОСЛИННОСТІ ЕКОСИСТЕМ ЗАПЛАВИ РІЧОК СНОВ, РЕВНА, ІРПА В МЕЖАХ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2024-01-23T10:11:37+02:00

Здатність вищих водних рослин та донних відкладів накопичувати речовини в концентраціях, що перевищують їх значення у водному середовищі, зумовила їх використання у системі моніторингу та контролю стану водойм. Метою дослідження було проаналізувати сучасний стан рослинності та техногенного забруднення прибережно-водних та водних екосистем річок в межах Чернігівської області. Дослідження ґрунтувалися на геоботанічному вивченні екосистем та хімічному аналізу води і донних відкладень на вміст важких металів, визначенні ступеня забруднення окремих видів рослин важкими металами. За результатами складено продромус синтаксонів водної та прибережно-водної рослинності екосистем річок Снов, Ревна та Ірпа, який включає 4 класи, 8 порядків, 11 союзів і 36 асоціацій. Проаналізовано динаміку вмісту та особливості міграції важких металів (Zn, Mn, Fe, Co, Ni, Pb) у воді малих річок Чернігівщини. Хімічний аналіз проб води показав перевищення вмісту заліза і мангану у воді всіх річок, у донних відкладеннях відмічено перевищення вмісту міді від 1,1 до 3 разів. Найбільше міді виявлено у органах Sium latifolium L, цинку – у Lemna trisulca L., вміст свинцю і кадмію не перевищує фоновий. У всіх зразках зафіксоване значне підвищення вмісту цинку – від 12,11 мг/кг (Poa pratensis L) до 22,17 мг/кг (Lemna trisulca L), при фоновому вмісті – 1,41 мг/кг. Серед екологічних груп найбільший коефіцієнт накопичення міді, цинку, свинцю і кадмію зафіксовано у ряски триборозенчастої, яку можна вважати акумулятивним індикатором хімічного забруднення водойм. Підвищений фоновий уміст хімічних елементів у донних відкладах часто просторово збігається з поширенням на водозбірних площах ґрунтових різновидів, які також відзначаються високим умістом цих елементів.

ВПЛИВ СТИМУЛЯТОРІВ РОСТУ ТА ЛАЗЕРНОГО ОПРОМІНЕННЯ НА ВКОРІНЕННЯ ЖИВЦІВ BUXUS SEMPERVIRENS L.

2024-01-23T10:17:26+02:00

Для створення ландшафтних композицій різних об’єктів широко використовують Buxus sempervirens L., так як цей вид добре піддається стрижці, є тіньовитривалим та морозостійким. Найефективнішим та найпоширенішим методом розмноження Buxus sempervirens L. є вегетативний. Важливими є дослідження саме біологічних особливостей вегетативного розмноження досліджуваного виду, в тому числі з використанням фітогормонів та LED-лазерного опромінення, що надає можливість отримати якісний та стійкий посадковий матеріал. Використання лазерного опромінення є більш екологічно безпечним та економічно вигідним методом стимуляції росту, на відміну від використання фітогормонів. У статті наведені результати впливу стимуляторів росту та лазерного опромінення на ростові процеси та вкорінення живців Buxus sempervirens L. Метою роботи було експериментально перевірити і порівняти вплив стимуляторів росту та лазерного опромінення на живці Buxus sempervirens L. Досліджено позитивний ефект вкорінення живців в результаті дії лазерного опромінення та стимуляторів росту, а також наведена оцінка ефективності використання фітогормональних препаратів та LED-лазерного опромінення. В ході експерименту визначено вплив стимуляторів росту на вкорінення живців Buxus sempervirens L. Так, живці, оброблені «Гетероауксином», мали високий ступінь вкорінення, рівномірно розвинуту та розгалужену кореневу систему. На живцях, які не обробляли стимуляторами росту, утворення коренів не спостерігалось. За результатами опромінення живців, позитивний вплив спостерігали за комплексного опромінення червоним та синім лазерами з найбільшою тривалістю опромінення. Комплексне опромінення з меншою тривалістю або опромінення одною лазерною системою дав середній показник коренеутворення. Тобто, опромінення світлодіодними лазерами та обробка стимуляторами росту живців Buxus sempervirens перед висадкою в ґрунт позитивно впливає на їх вкорінення. Отже, отримані дані дослідницької роботи рекомендується використовувати для отримання високоякісного садивного матеріалу Buxus sempervirens L. з подальшим використанням у декоративному садівництві.

ОЦІНКА АЛЕЛЬНОЇ ТА ГЕНОТИПОВОЇ РІЗНОМАНІТНОСТІ КОРІВ ЗНИКАЮЧОЇ БУРОЇ КАРПАТСЬКОЇ ПОРОДИ ЗА ДЕЯКИМИ ГЕНАМИ ПРОДУКТИВНОСТІ

2024-01-23T10:22:10+02:00

Розвиток сучасної молекулярної генетики дозволяє визначати гени, які контролюють кількісні та якісні продуктивні ознаки сільськогосподарських тварин. В статті наведені результати аналізу частот алелей та генотипів за генами-кандидатами м’ясної продуктивності: тиреоглобуліну (TG5) та cоматотропіну (GH) у тварин бурої карпатської породи, яка за даними ФАО знаходиться під загрозою зникнення. На сьогодні маточне поголів’я бурої карпатської породи розводять лише у особистих селянських господарствах. Ген тиреоглобуліну (TG5) розглядали як функціональний і позиційний ген – кандидат мармуру м’яса через вплив його на жировий метаболізм. Гормон росту регулює зростання та розвиток, ініціює та підтримує м’ясну продуктивність, якість м’яса. Для дослідження використали 30 зразків ДНК, виділеної із венозної крові корів бурої карпатської породи за допомогою набору «ДНК Сорб-Б» (AmpliSens). Генотипування проводили використовуючи аналіз поліморфізму довжин рестрикційних фрагментів на основі полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР-ПДРФ). В результаті проведеного дослідження виявлено, що поліморфізм генів TG5 та GH представлений алелями TG5T, TG5C та GH L, GHV і відповідно генотипами TG5TT, TG5TC, TG5CC та GH LL, GH LV, GH VV. Для гена TG5 ампліфікований фрагмент розміром 548 п.н. обробляли рестриктазою PsuI. Встановлено висока частота алелю TG5T – 0,665 і дещо нижча частота алелю TG5C – 0,335. При дослідженні гена GH продукт ампліфікації (223 п.н.) обробляли ферментом рестрикції AluI. Виявлено, що частіше зустрічався алель GH L (0,64) та гомозиготний генотип GH LL (0,50). Доля гомозиготних генотипів за обома генами була істотно високою і склала за геном TG5 – 90%, а за геном GH – 73%. Бура карпатська порода є однією із локальних малочисельних вітчизняних порід ВРХ, тому наголос на носійство нею селекційно-цінних генотипів може привернути увагу та дасть можливість зберегти цю цінну українську породу. Вона може бути ефективно використана для розведення в господарствах як молочного, так і м’ясного напрямків. Генетичний потенціал бурої карпатської не вичерпаний.

ОЦІНКА ВПЛИВУ ПЛАНОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО РОДОВИЩА ПІСКОВИКІВ КАЛУСЬКОГО РАЙОНУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ НА ФЛОРУ ТА ФАУНУ

2024-01-23T10:40:32+02:00

В статті наведені особливості впливу планової діяльності Шевченківського родовища пісковиків Калуського району Івано-Франківської області на флору та фауну. Видобуток каменю пісковика здійснюється відкритим (кар’єрним) способом. Це негативно позначається на стані біологічного різноманіття безпосередньо як ділянки, на якій видобувають камінь, так і ділянки, що безпосередньо прилягає до неї в межах санітарно-захисної зони (СЗЗ). Встановлено, що біологічно чи екологічно цінні види замінюються видами більш стійкими, як правило, рудеральними, адвентивними, а іноді навіть агресивними, що не тільки не мають ніякої цінності, а й витісняють місцеві види. Шевченківське родовище існує ще з 1975 року, і являє собою ділянку, на якій вже здійснювалась виробнича діяльність. Нинішня проєктна ділянка, що відводиться під видобуток пісковика, є вже гірничо освоєною, знаходиться в межах трансформованих угруповань, в яких переважають синантропні види (адвентофіти та антропофіти). На окремих ділянках виявлені угруповання, що утворилися за участю заносних рослин, аналоги яких відсутні серед природної рослинності Прикарпаття. Типовим представником такої флори є розрив-трава залозиста (Impatiens glandulifera L.) та розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora DC). Навколо кар’єру Шевченківського родовища та в межах проєктної ділянки, відведеної під видобуток пісковика, найпоширенішими є такі види, як тонкопромінник однорічний (Phalacroloma annuum (L.) Dumort.), золотушник звичайний (Solidago virgaurea L.), полин гіркий (Artemisia absinthium L.), паслін чорний (Solanum nigrum L.), конюшина рівнинна (Trifolium campestre Schreb.), конюшина польова або котики (T. arvense L.), конюшина альпійська (T. alpestre L.).

ВОЛОГОЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ ПОСІВІВ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ У ЗОНІ ЛІСОСТЕПУ

2024-01-23T10:49:42+02:00

Наведено результати спостережень за вологозабезпеченістю посівів пшениці озимої в період з 2016 по 2021 роки у зоні Лісостепу. Детальний аналіз відображає непостійність вологозабезпечення протягом року та вплив аномальних погодних умов на розвиток культури. Спостереження свідчать про важливість регулярного моніторингу вологості ґрунту для прогнозування врожаю та розробки стратегій управління землекористуванням. У ході проведення досліджень виявлено значні коливання вологозабезпеченості посівів пшениці озимої, на різних етапах вегетації. Зокрема, зазначається важливість врахування погодних аспектів та оптимізації землекористування для досягнення стійкого та високого врожаю пшениці озимої. Детально розглядається вплив погодних умов на вологозабезпеченість та розвиток посівів. Зокрема, вказується на важливість м’якої зими, яка сприяє стійкому росту культури. Також враховується аномальна погода, зокрема посуха та надмірні опади, які можуть вплинути на урожайність. Проведені нами дослідження підкреслюють важливість систематичного вимірювання вологозабезпеченості для ефективного прогнозування врожаю та розробки стратегій управління землекористуванням в умовах мінливого клімату. Отримані дані можуть бути корисні для аграрних підприємств та організацій, які прагнуть оптимізувати процеси вирощування пшениці озимої та підвищити стійкість врожаю до екстремальних погодних умов. Доведено, що варто враховувати велику залежність вологозабезпеченості пшениці озимої від природних факторів. Управління водним режимом ґрунту та використання оптимальних агротехнічних стратегій сприяє стабільності вирощування культури в умовах змін клімату.

ВПЛИВ ЙОНІВ СВИНЦЮ (ІІ) НА ПОСІВНІ ЯКОСТІ НАСІННЯ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ СОРТУ «ЮВІЛЕЙНА»

2024-01-23T10:58:44+02:00

Метою дослідження є встановлення впливу забруднення ґрунту йонами Pb2+ на посівні якості насіння озимої пшениці сорту «Ювілейна». Відповідно до мети були вирішені такі завдання: отримано ґрунтові витяжки та розчини відповідно до прогнозованого рівня забруднення та нормативів гранично допустимих концентрацій; у результаті експерименту встановлено вплив різних концентрацій Pb2+ на схожість насіння пшениці; змоделювано вплив міліарного забруднення ґрунту солями свинцю на культивування досліджуваного сорту пшениці. Під час експерименту ми врахували рівень забруднення ґрунту в місцях вибуху боєприпасів (територія міста Малин) та визначені нормативними документами ГДК йонів свинцю. Встановлено, що у досліджуваних концентраціях йонів Pb2+ не спостерігається критичного токсичного впливу на процеси проростання насіння пшениці сорту «Ювілейна». Насіння цього сорту пшениці реагує на збільшення концентрації Pb2+ типовими змінами, що стосуються тільки окремих показників посівної якості насіння. Динаміка зміни довжини первинного кореня описується математичною моделлю, що наближена до кривої Гауса та відповідає закону оптимуму. Екологічний оптимум на стадії початку проростання насіння спостерігається при концентрації йонів Pb2+ 7,2 мг/л. В зоні оптимуму середня довжина первинного кореня досягає 6,1 мм, мінімальна – 3,1 мм, а максимальна – 10 мм. Динаміка довжини первинного паростка не демонструє алогічної залежності. Загальноприйняті ГДК не відповідають правому песимуму для насіння та перших молодих паростків озимої пшениці. Це можна пояснити тим, що визначені законодавством гранично допустимі концентрації були розраховані з точки зору безпеки для здоров’я споживача і не враховують вплив на організми речовин, які містяться в продуктах харчування. Отримані результати є початком широкого спектру подальших досліджень щодо впливу вищих концентрацій йонів Pb2+ на інші фізіологічні процеси рослинних організмів, інтенсивність росту і розвитку різних сільськогосподарських культур на різних етапах їхнього онтогенезу.

АГРОЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ЕНЕРГОПОТЕНЦІАЛУ ҐРУНТІВ

2024-01-23T11:15:22+02:00

Енергетична оцінка різних технологій виробництва продукції рослинництва і систем землеробства є актуальною, бо дозволяє провести аналіз складного процесу на основі застосування зведених даних, та порівняти різні процеси або етапи виробництва за уніфікованим розрахунковим показником або коефіцієнтом. Вона полягає у визначенні співвідношення енергетичних витрат на виробництво продукції рослинництва до кількості отриманої енергії з урожаєм на рівні агроекосистем. Технологію виробництва доцільно вважати ефективною, якщо коефіцієнт енергетичної ефективності вище 1, оскільки вихід валової енергії перевищує витрачену сукупну непоновлювану енергію. Основною ідеєю цієї роботи є проведення агроекологічної оцінки наслідків ведення сучасного землеробства впродовж тривалого часу на основі зміни енергопотенціалу ґрунтів як головного засобу сільськогосподарського виробництва. Актуальність проведення агроекологічних досліджень і представлених результатів полягає у визначенні витрат енергії гумусу як природного резерву і ресурсу для формування і збереження енергопотенціалу ґрунтів України у процесі вирощування сільськогосподарських культур. Визначено баланс гумусу орного шару ґрунту, валову енергію, накопичену господарсько-цінною частиною врожаю основних сільськогосподарських культур, зміну енергоємності ґрунту за вмістом органічного вуглецю і кількість гною, енергетично еквівалентну показнику зниження енергоємності ґрунту впродовж 1990–2021 рр. в масштабах країни і адміністративних областей. Запропоновано інформативний показник, що характеризує агроекологічну ефективність землеробства – коефіцієнт зміни енергопотенціалу ґрунту відносно формування урожаю культур (КΔег). Це відношення зміни енергоємності ґрунту до валової енергії урожаю досліджених культур, включаючи основну і побічну продукцію рослинництва, виражене у %. Також окремо виділено енергію основної і побічної продукції рослин, що виноситься з ґрунту. Встановлено, що нині у більшості регіонів України виробництво продукції рослинництва є неефективним у контексті збереження енергопотенціалу ґрунту. Впродовж 2000–2021 рр. енергоємність ґрунтів в Україні щорічно знижується на 11,0–39,9 ГДж/га. Лише в 1990 р. виявлено позитивний баланс гумусу – 115,8 кг/га, або в енергетичному еквіваленті – 2,5 ГДж/га. Виявлено негативне значення КΔег на формування урожаю досліджених культур в усіх адміністративних областях України. Найнижчий показник у Чернігівській (–48%), Житомирській (–45%) та Івано-Франківській (– 39%) обл. Кількість гною, яка енергетично еквівалентна показнику зниження енергоємності ґрунтів, на одиницю площі становить 26,3–95,0 т/га/рік.