Журнал соціальної та практичної психології

ВІД СТРУКТУРАЛІЗМУ ДО ЕМОЦІЙНОГО МИСЛЕННЯ: СТАНОВЛЕННЯ ІДЕЙ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Дмитро Бігунов — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

Ця стаття досліджує інтелектуальні процеси початку ХХ століття, які заклали концептуальні передумови того, що пізніше було названо емоційним інтелектом. Аналіз зосереджено на різних підходах до емоції, що впливали на формування психологічної та філософської думки. Так, структуралізм Едварда Тітченера зводив почуття до елементарних сенсорних компонентів, надаючи перевагу відокремленому спостереженню над інтегративним розумінням. Психоаналітична модель Зигмунда Фрейда підкреслювала регулятивну роль несвідомого у впливі афектів на мислення, мотивацію та поведінку. Теорія емоційного мислення Генріха Маєра трактувала емоції як адаптивне мислення, здатне спрямовувати судження та прийняття рішень. Крім того, праці Карла Юнга й Макса Шелера висвітлювали емоційне переживання як форму оцінного та морального знання, закладаючи психологічні й філософські основи для розвитку емпатії, соціальної свідомості та морального інтелекту. Також внесок Анрі Бергсона й інших мислителів підтверджує філософський аспект інтеграції почуттів і розуму. Еволюція цих інтелектуальних процесів демонструє, що емоційний інтелект не виник раптово в другій половині ХХ століття, а був результатом столітнього переосмислення ролі емоції в психології та філософії. Період характеризувався поступовим переходом від ізольованого розчленування емоцій до їх визнання як центрального аспекту когнітивної, моральної й адаптивної функції людини. Стаття позиціонує емоційний інтелект у багатому історичному та філософському інтелектуальному контексті, підкреслюючи стійку взаємодію між теорією, практикою та прагненням людини зрозуміти емоційні аспекти інтелекту. Таким чином, дослідження показує, що сучасне розуміння емоційного інтелекту є результатом глибокого й поступового синтезу психологічних, філософських і соціокультурних ідей, що формувалися протягом раннього ХХ століття.

ВОЛОНТЕРСТВО ЯК ПРОЯВ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО МЕХАНІЗМУ КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Ігор Бережний, Тетяна Бєлавіна — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто волонтерство як соціально-психологічний механізм консолідації українського суспільства в умовах воєнного стану. Проаналізовано психологічні, соціальні та культурні аспекти волонтерської діяльності, що визначають її роль у зміцненні суспільної згуртованості, розвитку громадянської відповідальності й підтриманні соціальної стабільності. Визначено, що волонтерство є не лише проявом просоціальної поведінки чи громадянської активності, а й формою інтеріоризації колективних цінностей, що забезпечує ідентифікацію особистості зі спільнотою та сприяє формуванню почуття спільної мети. Показано, що після 2014 року український волонтерський рух пройшов еволюцію від стихійної самоорганізації до сталого інституту громадянського суспільства, який відіграє вирішальну роль у забезпеченні обороноздатності, гуманітарній підтримці та соціальній адаптації постраждалих. Зазначено, що волонтерство є каналом відновлення горизонтальних зв’язків довіри між громадянами, стимулює розвиток культури взаємодопомоги й підсилює почуття колективної ефективності, що є важливими чинниками соціальної резильєнтності. За даними сучасних соціологічних досліджень, високий рівень довіри до волонтерів (понад 80%) і масовість залучення населення до волонтерської діяльності (близько двох третин громадян) свідчать про зростання соціального капіталу й утвердження нової моделі громадянської солідарності. Підкреслено, що особливу роль у цьому процесі відіграє молодь, для якої волонтерство стає не лише практикою емпатії та соціальної відповідальності, а й засобом самореалізації та формування зрілої громадянської ідентичності.Узагальнено, що волонтерство в сучасній Україні перетворилося на стрижневий елемент національної самоідентифікації та символ моральної стійкості суспільства. Воно забезпечує психологічну інтеграцію на рівні спільних дій, підтримує віру в спроможність громадян впливати на суспільні процеси й стає підґрунтям нової культури солідарності, що зміцнює українську державність і соціальну єдність навіть у період глибоких криз.

ЗАСТОСУВАННЯ EMDR-ТЕРАПІЇ В ПРАКТИЦІ КЛІНІЧНОГО ПСИХОЛОГА

Марія Марущак, Оксана Довгалець, Людмила Мазур, Галина Кліщ, Ольга Денефіль — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

З огляду на повномасштабне вторгнення, Україна стикається з безпрецедентною кризою психічного здоров’я, спричиненою масовою травматизацією. Мільйони українців пережили бомбардування, окупацію, утрату близьких і вимушене переміщення, що потребує ефективної психологічної допомоги.EMDR може допомогти в переробці цих травматичних спогадів. Метою дослідження було проаналізувати сучасні наукові дані щодо ефективності застосування EMDR-терапії в клінічній психології. В основі EMDR лежить модель адаптивної переробки інформації (AПІ). Ця модель припускає, що психічна патологія, особливо пов’язана з травмою, виникає тоді, коли травматичні спогади не були належним чином «перетравлені» або інтегровані в пам’ять. Вони залишаються «заблокованими» в дисфункціональній мережі пам’яті, зберігаючи свою емоційну та фізичну зарядженість, що призводить до симптомів ПТСР (флешбеки, страшні видіння, уникнення, гіперзбудження). Ефективність EMDR-терапії в лікуванні посттравматичного стресового розладу (ПТСР) представлена в кількох метааналізах, що остаточного визнало EMDR як психотерапію вибору для лікування ПТСР у дітей, підлітків і дорослих. Дослідження показують, що EMDR залучає фундаментальні когнітивні процеси, такі як увага, пам’ять та асоціативне навчання, які є критично важливими для розуміння й лікування депресії. EMDR-терапія випробувана на пацієнтах із біполярним розладом і коморбідною травмою, показала позитивні результати в зменшенні симптомів депресії, гіпоманії й травми. Загалом застосування EMDR-терапії є актуальним через її доведену ефективність у лікуванні травматичних та інших психічних розладів, її потенціал для масштабування в умовах глобальних криз і все більшої потреби в ефективній психологічній допомозі в постконфліктних регіонах. У контексті України, де рівень травматизації є надзвичайно високим, вивчення й упровадження EMDR-терапії набуває особливого значення для відновлення психічного здоров’я нації.

ВИКОРИСТАННЯ СИСТЕМ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ДЛЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

Юлія Типтюк, Тетяна Іванова — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано сучасні підходи до використання штучного інтелекту в психологічному консультуванні й обґрунтовано доцільність його застосування в умовах війни в Україні. Актуальність дослідження зумовлена все більшим попитом на психологічну підтримку на тлі масової психотравматизації населення, дефіциту кваліфікованих фахівців у прифронтових і деокупованих регіонах та обмеженого доступу до традиційних форм психологічної допомоги.Систематизовано три основні напрями впровадження ШІ в психологічну практику: цифрові асистенти для самодопомоги, чат-боти-консультанти й інтеграційні рішення, що доповнюють роботу спеціаліста. Проаналізовано технічні можливості та методологічну відповідність ШІ-систем стандартам психологічної допомоги, зокрема в контексті когнітивно-поведінкової терапії. Досліджено здатність технологій забезпечувати емоційну підтримку, створювати безпечне середовище та формувати функціональний аналог терапевтичного альянсу.Установлено, що в умовах війни ШІ-консультування набуває критичного значення як інструмент забезпечення цілодобової доступності психологічної підтримки для вразливих груп населення, зокрема мешканців прифронтових територій, внутрішньо переміщених осіб і цивільного населення під час перебування в укриттях. Виявлено значні обмеження технологій у відтворенні справжньої емпатії, розпізнаванні невербальних сигналів і роботі з менш структурованими методами, що звужує можливості ШІ до рівня первинної підтримки та психоедукації.Розглянуто етичні виклики, пов’язані з конфіденційністю даних, алгоритмічними упередженнями та прозорістю рішень. Обґрунтовано необхідність гібридної моделі, де ШІ є доповнювальним інструментом у роботі психолога, а не заміною традиційного консультування. Підкреслено критичну роль психолога-модератора в забезпеченні безпеки втручань, особливо при роботі з кризовими станами.Новизна дослідження полягає в систематизації можливостей та обмежень використання ШІ в психологічному консультуванні саме в умовах воєнного стану в Україні, що вперше комплексно проаналізовано в науковій літературі.

ВІКОВИЙ ВИМІР ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДИНАМІКИ ОСОБИСТОСТІ

Інна Войціх — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу вікового виміру політичного лідерства в контексті соціально-психологічної динаміки особистості. Автор розглядає вплив віку на стиль керівництва, мотивацію, здатність до стратегічного прийняття рішень, комунікативні й управлінські навички політичних лідерів. Досліджено різні типи лідерства – молодих, середнього віку та старших керівників – із погляду їхньої ефективності, адаптивності та соціальної значущості. Увага приділяється практичним інструментам формування політичних лідерів, таким як партійний рух, кадровий резерв, система державної освіти й безперервного професійного розвитку. Віковий аспект розглядається як ключовий фактор, що визначає соціально-психологічні характеристики особистості, здатність до самоконтролю, управління конфліктами, формування довіри й авторитету. Висвітлюється важливість поєднання енергії та інновацій молодих лідерів із досвідом і стратегічною мудрістю старших для забезпечення ефективності управлінських процесів і стабільності політичної системи. Результати дослідження мають практичне значення для прогнозування ефективності прийняття рішень, формування збалансованих команд і розвитку лідерського потенціалу в органах публічної влади.

ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ОСВІТИ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ НАПРЯМ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Олена Дзюбенко — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто ключові напрями державної освітньої політики, спрямовані на формування та розвиток громадянського суспільства в Україні. Визначено нормативно-правові акти й документи, що регулюють процес громадянського становлення особистості, а також концепції та стратегії розвитку освіти, які визначають ціннісні орієнтири сучасного освітнього простору. З’ясовано, що чинні законодавчі ініціативи орієнтовані на розвиток громадянського суспільства, а демократизація освіти є одним із важливих стратегічних напрямів реалізації цієї мети. Установлено, що нормативно-правове регулювання освітньої системи ґрунтується на демократичних принципах справедливості, відкритості, рівності, інклюзивності, участі, толерантності, поваги до прав і свобод людини тощо. Їх упровадження на всіх рівнях освіти створює міцне підґрунтя для формування громадянської свідомості молоді. У цьому контексті особлива увага приділена аналізу соціально-психологічного аспекту порушеного питання, зокрема поступовому розвитку в здобувачів освіти здатності до активної участі в суспільному житті й готовності діяти в інтересах суспільства.Наголошено на необхідності врахування зазначеного аспекту в процесі реформування освітньої системи, а також на доцільності посилення підтримки громадянського становлення молоді шляхом упровадження ефективних психолого-педагогічних практик і створення демократичного освітнього простору, сприятливого для усвідомлення прав і свобод людини, формування соціальної відповідальності, розвитку критичного мислення, здатності до прийняття різноманіття, активної участі в житті громади та суспільно корисних ініціативах. Матеріали статті можуть бути корисними науковцям, педагогам, психологам і всім, хто підтримує демократичний розвиток освіти й зміцнення громадянського суспільства в Україні.

ПСИХОРЕКРЕАЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Віктор Кириченко — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядаються психорекреаційні можливості туристичної діяльності в умовах сучасних суспільних трансформацій, зокрема під час війни. Туризм виконує не лише культурно-пізнавальну, а й терапевтичну функцію, сприяючи психоемоційному відновленню особистості. Відзначено, що в українському соціокультурному просторі в період воєнної реальності формується табу на відпочинок як явище, що сприймається несумісним із суспільною мобілізацією в боротьбі з колективним ворогом. Водночас результати досліджень і практичний досвід доводять ефективність туристичних програм у зниженні рівня стресу, підвищенні життєстійкості, запобіганні саморуйнівним практикам. Розглянуто історичні аспекти використання подорожей як засобу відновлення духовних і психологічних ресурсів, від паломництва й мандрів інтелектуальних еліт середньовіччя до сучасного масового туризму. Підкреслюється, що у ХХІ столітті туризм стає доступним інструментом психорекреації для широких верств населення, але водночас обмежується соціальними й рольовими рамками, які можуть викликати фрустрацію та відчуття застою. У статті звертається увага на психологічні механізми туристичної психорекреації, що полягають у тимчасовому виході з традиційного рольового кола, формуванні нових соціальних контактів, зміні когнітивно-поведінкових моделей психіки й стимуляції пошукової активності. Важливою умовою є повне занурення в нове середовище, використання індивідуальних чи групових програм короткої тривалості, практики цифрової детоксикації, чергування інтенсивних пізнавальних активностей із релаксаційними паузами. У висновку підкреслюється, що туристична діяльність є природним засобом психоемоційного відновлення, ефективно доповнює психотерапевтичні та реабілітаційні програми, допомагає долати емоційне вигорання, посттравматичні стани й депресивні прояви. Подорожі сприяють гармонізації внутрішнього світу людини, розширенню її соціального досвіду, формуванню життєстійкості й здатності до адаптації. Перспективним напрямом подальших досліджень визначено емпіричний аналіз типологічних відмінностей стресостійкості осіб, що регулярно практикують туристичну психорекреацію як форму організації дозвілля.

ПСИХОЛОГІЧНА МІМІКРІЯ ВОРОГА В МЕДІЙНОМУ ПРОСТОРІ

Віктор Кириченко — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується феномен психологічної мімікрії ворога як один із ключових механізмів інформаційно-психологічного впливу в умовах гібридних воєн сучасності. Розкрито сутність інформаційного простору як нового театру воєнних дій, у якому інформація та медіа стають ефективною зброєю впливу на масову свідомість. Акцентовано, що у XXI столітті конвенційні засоби збройної боротьби поступаються місцем неконвенційним методам, де головною метою є не фізичне знищення противника, а підкорення його розуму та волі. У статті обґрунтовано, що ефективність інформаційної агресії залежить від здатності агресора інтегруватися в соціокультурний контекст країни-жертви, використовуючи прийоми мовної, емоційної, поведінкової та соціальної мімікрії. Такий тип впливу дає ворогу змогу маскувати джерело дезінформації, створюючи ілюзію внутрішнього джерела суспільного невдоволення. Обґрунтовано типологію інформаційно шкідливого контенту, виокремлюючи три його форми: дезінформацію, спотворену інформацію й так звану «небезпечну правду» – достовірні відомості, які в умовах війни можуть бути використані для дестабілізації внутрішньополітичної ситуації. Розкрито механізми дії трьох рівнів інформаційних фільтрів: інституційно-правових, технологічних і соціально-психологічних, що забезпечують інформаційну безпеку держави, а також показано шляхи їх обходу через мімікрію та маніпуляцію масовою свідомістю. Особливу увагу приділено аналізу пропагандистських стратегій, які спираються на суспільно значущі, але емоційно заряджені теми: невдоволення владою, боротьбу з корупцією, захист меншин, викриття приватного життя публічних осіб. Інформаційно-психологічна мімікрія є складником сучасних неконвенційних воєн, що поєднують традиційні, інформаційні та кіберзасоби досягнення стратегічних цілей. Висунуто положення про необхідність підвищення рівня медіаграмотності, формування критичного мислення та соціальної рефлексії як головних чинників протидії інформаційним атакам. В умовах глобалізованого світу перемога у війні визначається не кількістю зброї, а здатністю суспільства протистояти маніпуляціям, зберігати єдність і критичну здатність до розпізнавання інформаційної мімікрії ворога.

КОНЦЕПТУАЛЬНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ПРАМИСЛЕННЯ

Олег Мазяр — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті зроблено спробу пояснити походження мислення у філогенезі через здійснення аналізу нервово-психічних механізмів, які забезпечили перехід від свідомості тваринного типу до мислення homo sapiens. Зокрема, обґрунтовується положення, що мислення є не прямим наслідком когнітивного розвитку, а результатом якісного еволюційного стрибка homo. Обґрунтовується гіпотеза, що психофізіологічною основою цього стрибка стає пролонгований парабіотичний стан, який спричинив інверсію реципрокних нервово-психічних реакцій, що об’єктивується в подвійному циклі їх збудження та гальмування. Отже, так зване прамислення є водночас антитезою тваринної та людської когнітивної системи. Суть прамислення полягає в здатності ранніх homo пролонгувати ультрападоксальний стан, який є природною умовою зміни рефлексів. Унаслідок цього відбувається інверсія нервово-психічного реагування, яка забезпечує можливість повернення до парадоксальної стадії парабіозу, але водночас рефлексивного зіставлення ідентичного, але неповністю тотожного комплексу нервово-психічних реакцій (за принципом «те саме, але не те саме»). На цій основі відбувається формування нової сигнальної системи. Її суть полягає в продукуванні сигналів-символів, які виконують роль сугестивних агентів. Обмін такими символами дає змогу блокувати природні сигнали, але водночас вимагає постійної дешифровки – подолання нерозуміння. Унаслідок цього символічна комунікація сягає відкритості для розвитку, неусталеності, безперервних змін.

МЕТОДОЛОГІЯ РАЗОВО-ЦІЛЬОВОГО ПРОГНОЗУВАННЯ ЙМОВІРНИХ СЦЕНАРІЇВ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОВЕДІНКИ

Олександр Малхазов — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено авторську методологію разово-цільового прогнозування ймовірних сценаріїв економічної поведінки громадян в умовах загроз. Особливістю пропонованої методології є застосування методу моделювання на підготовчому етапі й етапі опрацювання емпіричних даних. На основі аналізу актуальної ситуації визначено стратегії (орієнтація на виживання чи розвиток) і чинники економічної поведінки громадян в умовах загроз. Простір типових для кожної зі стратегій економічних практик структурувався в координатах «раціональності/ірраціональності» й «суб’єктності/об’єктності». Розроблена типологія економічної поведінки в умовах загроз містить чотири типи базових моделей. Для кожної з моделей виокремлено показники й індикатори, з опертям на які розроблено авторський інструментарій (опитувальник для суб’єктивного шкалювання). Застосування в запропонованій послідовності та з визначеними цілями комплексу способів і процедур верифікації емпіричних даних дає змогу виявити тенденції розподілу досліджуваних показників уже на першому етапі обробки даних; підтвердити/спростувати існування виявлених тенденцій за результатами кореляційного та кластерного аналізу й установити рівень достовірності результатів емпіричного дослідження; підтвердити або спростувати зумовленість поведінки визначеними на етапі теоретичного аналізу уявленнями та практиками. Запропоновано оригінальний метод розрахунку прогнозу, в основі якого – побудова кореляційно-факторно-кластерних моделей першого та другого порядків. Якісний аналіз моделі першого порядку дав змогу уточнити розроблену типологію. Кореляційно-факторно-кластерне моделювання другого порядку дало можливість диференціювати типологію, виокремивши 15 підтипів, і визначити ймовірність дрейфу підтипів усередині базових моделей.

ОПИТУВАЛЬНИК «ЕМОЦІЇ ТА ТРИВОГА ПІД ЧАС СНУ ТА СНОВИДІНЬ» (DSEA): УКРАЇНСЬКОМОВНА АДАПТАЦІЯ Й ПСИХОМЕТРИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

Людмила Музичко, Анна Тарасова — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена українськомовній адаптації й психометричній перевірці опитувальника «Емоції та тривога під час сну та сновидінь», DSEA (Мар Медіано & Енріке Г. Фернандес-Абаскаль), що вимірює тривогу, пов’язану зі сном, а також емоційну валентність сновидінь. Доведено, що твердження українськомовного тексту методики мають прийнятну й високу дискримінативність. Оцінено внутрішню структуру опитувальника методами EFA/CFA, внутрішню узгодженість (α-Кронбаха) і конвергентну валідність, також сформовано норми для оцінки результатів і створено інтерпретаційну схему. Дані збиралися он-лайн із дотриманням етичних вимог та інформованої згоди учасників (обсяг вибірки – 155 учасників). Для DSEA-S відтворено авторську трифакторну модель (труднощі із засинанням; дотриманням сну протягом ночі; тривога після пробудження) з прийнятними індексами конфірматорного факторного аналізу (CFI≈0,94; TLI≈0,90; SRMR≈0,04; RMSEA≈0,08). Внутрішня узгодженість загальної шкали становить α=0,74; для окремих субшкал значення α-Кронбаха коливається в межах 0,50–0,83. Для DSEA-D підтверджено авторську двофакторну модель (позитивної/негативної валентності) з прийнятними індексами конфірматорного факторного аналізу (CFI≈0,92; SRMR≈0,07; RMSEA≈0,08). Внутрішня узгодженість загальної шкали становить α=0,87; значення α-Кронбаха для субшкал – >0,87. Також підтверджено конвергентну валідність опитувальника та його ретестову надійність. У процесі стандартизації методики застосовано квантильне перетворення з метою встановлення тестових норм. Українськомовна версія DSEA демонструє підтверджену факторну структуру, прийнятну/високу надійність і належну конвергентну валідність. Інструмент придатний для наукових досліджень і використання в практиці: скринінгу й моніторингу тривоги, пов’язаної зі сном, та емоційної валентності сновидінь.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ Й РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ З БОЙОВИМ ДОСВІДОМ

Вікторія Павловська-Кравчук — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена теоретико-методологічному аналізу стресостійкості й резильєнтності військовослужбовців із бойовим досвідом у контексті екстремальних умов служби. Підкреслено, що сучасна військова діяльність супроводжується хронічною загрозою життю, моральними дилемами, тривалими перевантаженнями й утратами, що формують складний психосоціальний фон бойового досвіду. Такі умови спричиняють широкий спектр психоемоційних наслідків – від виснаження й тривожних розладів до посттравматичного стресового розладу, але водночас демонструють феномен здатності частини військовослужбовців зберігати ефективність і внутрішню рівновагу. Метою статті є розмежування понять «стресостійкість» і «резильєнтність» як різнорівневих характеристик психологічної адаптації: перше визначається як стабільна здатність утримувати функціональну ефективність під тиском стресорів, тоді як друге – як динамічний процес позитивного пристосування, відновлення й особистісного зростання після травматичного досвіду. У роботі систематизовано провідні теоретичні підходи, зокрема модель «звичайної магії» А. Мастен, теорію збереження ресурсів С. Гобфола, когнітивно-транзакційну модель Р. Лазаруса й С. Фолкман, соціоекологічну концепцію М. Унгара та процесуальну модель С. Річардсона. Визначено специфіку військових стресорів і показано їхній кумулятивний ефект на когнітивні функції та емоційну регуляцію.На цій основі обґрунтовано двофазний механізм резильєнтності, де превентивна функція знижує ризик психічних порушень під час дії стресорів, а покращувальна забезпечує відновлення й посттравматичне зростання. Центральним медіатором між стресом і результатом адаптації є стиль подолання, адже конструктивні стратегії – планування, переоцінка, пошук підтримки, самоконтроль – зміцнюють резильєнтність, тоді як уникання й емоційне пригнічення призводять до виснаження. Практична значущість дослідження полягає в переході від симптомоцентричних до ресурсно-екологічних програм психологічного супроводу, що поєднують індивідуальні, групові й організаційні чинники, сприяють збереженню психічного здоров’я, бойової готовності та стійкого функціонування військовослужбовців у кризових умовах.

РЕАЛІЗАЦІЯ КОНТЕКСТНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Лідія Тимків — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

Сучасні тенденції розвитку суспільства висувають нові вимоги не лише до професійних навичок випускників, отриманих у процесі навчання у ЗВО, а й до структури та змісту самого освітнього процесу. У дослідженні акцентується увага на важливості формування професійної компетентності випускника, а точніше, його готовності до професійної діяльності. Отже, не тільки освітній процес підготовки фахівця, а й процес оволодіння освітньою компонентою має стати практико-орієнтованим і ґрунтуватися на такому підході, як контекстне навчання. Зазначається, що під контекстом розуміється не настільки контекст майбутньої професійної діяльності соціальних працівників, як внутрішньо мотивована активність студентів при вивченні дисципліни. Саме внутрішній контекст дає здобувачу змогу осмислювати й наповнювати значимістю власну діяльність, а відповідно, формувати особистісну та професійну компетентність. Метою статті є теоретичне обґрунтування й методична розробка реалізації контекстного підходу в процесі викладання навчальної дисципліни «Практична психологія в соціальній роботі з особами/сім’ями, які перебувають в СЖО» для підвищення рівня сформованості практико-орієнтованих психологічних компетентностей у майбутніх фахівців соціальної роботи.У дослідженні пропонується методичний підхід до проведення занять з дисципліни «Практична психологія в соціальній роботі з особами/сім’ями, які перебувають в складних життєвих обставинах» для студентів, які навчаються за напрямом підготовки І10 «Соціальна робота та консультування», а також підсумки апробації запропонованої методики у 2024/25 навчальному році.

ПСИХОЛОГІЧНІ МОДЕЛІ МЕДІАЦІЇ: КРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТА ОБҐРУНТУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ

Юлія Шмаленко — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено теоретико-методологічний аналіз медіації як об’єкта системно-психологічного дослідження. Актуальність дослідження зумовлена активним упровадженням медіації в Україні в судову систему, бізнес-практику й соціальну сферу, що потребує глибокого наукового осмислення психологічних аспектів цього феномена. Обґрунтовано доцільність застосування системного підходу до вивчення професійної діяльності медіатора як методологічної основи для подолання фрагментарності наявних теоретичних моделей. Проаналізовано чотири основні психологічні моделі медіації: трансформативну, фасилітативну, інтегративну та наративну медіацію. Виявлено їх методологічні обмеження: односторонність фокусу, недостатню увагу до особистості медіатора, відсутність інтеграції різних рівнів аналізу. Розкрито принципи системного підходу (цілісності, структурності, ієрархічності, множинності описів, динамічності, детермінізму) і їх застосування до дослідження медіації. Розроблено багаторівневу модель медіації як системного психологічного феномена, що включає макрорівень (соціально-інституціональний), мезорівень (організаційний), мікрорівень (процесуальний) і суб’єктний рівень (індивідуально-психологічний). Установлено, що ці рівні перебувають у відносинах взаємодетермінації, створюючи складну систему прямих і зворотних зв’язків. Визначено, що системно-психологічний підхід дає змогу інтегрувати особистісні детермінанти (когнітивно-інтелектуальні, емоційно-регулятивні, комунікативні характеристики) та процесуальні механізми (когнітивні, емоційно-регулятивні, комунікативні, стратегічно-тактичні) діяльності медіатора в єдину концептуальну модель. Результати дослідження створюють методологічну основу для розробки системно-психологічної концепції професійної діяльності медіатора, емпіричного вивчення факторів її ефективності й розробки науково обґрунтованих програм підготовки медіаторів в Україні.

СТРАТЕГІЇ ВІДНОВЛЕННЯ ЯК ЧИННИК ПРОФІЛАКТИКИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

Ксенія Гавриловська, Юлія Дем’янчук — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

Для профілактики професійного вигорання можуть бути застосовані різноманітні стратегії (турбота про якість сну, розвиток емоційного інтелекту, практикування майндфулнес, регулярна фізична активність тощо). Проте не існує єдиної універсальної стратегії відновлення. Ефективно відновитися від стресу на роботі допомагають не конкретні види діяльності, а практика психологічного дистанціювання від думок про роботу у вільний час і зосередження на бажаних ресурсних активностях, вибір яких зумовлений індивідуальними властивостями працівників. Результати емпіричного дослідження показали, що більшість майбутніх психологів для відновлення обирають стратегії, пов’язані з фізіологією та тілесністю (сон, харчування, фізична активність чи релаксація). Факторний аналіз даних асоціативного експерименту показав незначну відмінність у виборі стратегій відновлення здобувачами, що зосереджені лише на навчальній діяльності, і тими, хто поєднують навчання й роботу. В обох групах домінує фактор, що інтегрує самореалізаційні, креативні та тілесні практики. Основний спосіб превенції вигорання для здобувачів полягає в проактивному включенні в діяльність, що надає сенсу й розвитку, а не лише в пасивному відпочинку. Цей фактор є значно вагомішим для здобувачів, які поєднують роботу й навчання (29% дисперсії), порівняно зі здобувачами, які лише навчаються (18% дисперсії), що може свідчити про більшу необхідність свідомої організації ресурсного відновлення в умовах подвійного навантаження (навчання та робота). Здобувачі, які поєднують навчання та роботу, менш схильні використовувати соціально-експресивні форми відновлення й надають перевагу індивідуалізованим, пізнавальним, когнітивно-інтровертованим стратегіям. Вони мінімізують соціальні активності (комунікації, веселощі), замінюючи їх глибоким внутрішнім зосередженням (читання, самозаглиблення), що дає змогу підтримувати внутрішню рівновагу в умовах високих зовнішніх вимог. Загалом названі респондентами стратегії відновлення свідчать про їхню високу диференційованість та індивідуалізованість, що є важливим для розроблення програм профілактики професійного вигорання.

СТРАТЕГІЇ РОЗУМІННЯ МОЛОДШИМИ ДОШКІЛЬНИКАМИ НОВИХ СЕНСОМОТОРНИХ ЗАДАЧ

Юлія Гулько, Максим Морозов — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті обґрунтовано доцільність застосування стратегіально-діяльнісного підходу до дослідження процесу розуміння молодшими дошкільниками нових сенсомоторних задач. Проаналізована специфіка наукового застосування в загальній психології та нейропсихології термінів «праксис», «гнозис» і «сенсомоторика».Подано визначення поняття «сенсомоторна задача». Виділено етапи розуміння сенсомоторної задачі дітьми раннього дошкільного віку. Такими етапами є встановлення основних сенсорних модальних характеристик предмета, з яким діє дитина; установлення дитиною смислових зв’язків між предметами в просторі, а саме розташування предмета стосовно себе й інших предметів; створення цілісного образу-розуміння того, як діяти; реалізації образу моторної програми (спланованої рухової моделі) при одночасному орієнтуванні на сомато-сенсорну інформацію, аудіальну й візуальну інформацію; трансформації рухової моделі в процесі її реалізації під впливом нових мінливих сенсорних стимулів. Виділені етапи розглядаються як складники стратегії розуміння, їх наявність свідчить про стратегіальний характер розуміння дитиною нової сенсомоторної задачі. Описано види стратегії розуміння, які реалізують дошкільники, а саме: первинне сенсомоторне аналогізування; первинне сенсомоторне комбінування; первинне сенсомоторне реконструювання. Установлено, що до сенсомоторного комбінування й реконструювання діти вдаються, лише коли суттєво змінюються умови задачі. Показано, що рівень реалізації стратегії розуміння зумовлений специфікою взаємодії сенсорних, перцептивних та імажинативних образів.

ВПЛИВ КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИТКОВОЇ РОБОТИ ПСИХОЛОГА НА ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ ТРИВОЖНОСТІ В МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Інна Загурська, Інна Вербіцька — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті аналізується ефективність корекційно-розвиткової програми психолога щодо зниження рівня тривожності в молодшому шкільному віці. Дослідження побудовано відповідно до правил формувального експерименту, до якого залучено одну експериментальну групу. На І етапі дослідження емпіричні дані про рівень тривожності дітей молодшого шкільного віку отримано за допомогою шкали дитячої тривожності Ла Спенса SCAS-8 (коротка версія) й авторської діагностичної процедури дослідження дитячої тривожності, розробленої на основі методу незакінчених речень. На ІІ етапі дослідження діти були включені до корекційно-розвиткової програми, метою якої є покращення вміння визначати власні сильні сторони та труднощі, розвиток навичок комунікативної оптимальної взаємодії в ситуаціях, які викликають тривогу, розвиток уміння вербалізувати власні емоції, розвиток емоційної та поведінкової саморегуляції. На ІІІ етапі дослідження відбулося повторне дослідження рівня тривожності дітей молодшого шкільного віку після участі в корекційно-розвитковій програмі. Для перевірки статистичної достовірності результатів дослідження використано критерій знаків G.Використання критерію знаків G не показало статистично значущих змін у рівні загальної, генералізованої, сепараційної й соматичних симптомів тривожності/паніки за шкалою дитячої тривожності Ла Спенса SCAS-8. Таку тенденцію, імовірно, можна пояснити тим, що період упровадження корекційно-розвиткової програми збігся з підвищенням рівня захворюваності дітей на респіраторно-вірусні інфекції та порушеннями сну, пов’язаними зі збільшенням кількості повітряних нічних тривог, а також опосередкованим прослуховуванням новин дітьми, що, зокрема, посилює сепараційну тривожність.Аналіз результатів дослідження тривожності після корекційно-розвиткової програми за авторською анкетою незавершених речень показав зменшення відсотка дітей із високим рівнем тривожності (з 19,4% до 8,3%), збільшення відсотка дітей із середній рівнем тривожності (з 80,6% до 88,9%), появу 2,8% дітей із низьким рівнем тривожності. Спираючись на дані критерію знаків G, можна констатувати, що відмінності між результатами до й після впровадження корекційно-розвиткової програми мають статистично значущі зміни в рівні тривожності за авторською анкетою незавершених речень. Тобто корекційно-розвиткова програма виявила свою ефективність щодо усвідомлення власних сильних сторін і труднощів, розвитку емоційної та поведінкової саморегуляції та вироблення ефективних стратегій взаємодії з навколишніми в ситуаціях, які викликають тривожність.

ФЕНОМЕН МОДАЛЬНОСТІ СМИСЛОВОГО ПРОДУКТУ

Олег Мазяр, Тетяна Світлична — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

Модальність смислового продукту ми визначаємо як когнітивне позиціонування суб’єкта щодо попередньої інформації. Модальність показує особливості когнітивного зв’язку між смисловими конструктами.Ми виокремлюємо нейтральну, підтримуючу та контрастну модальності. Нейтральна модальність відображає автономність мислення індивіда, його послідовний і безоцінний характер. Підтримуюча модальність відображає синергетичний характер мислення, яке спрямовується на розширення попередньої думки, її деталізацію, уточнення, узгодження тези. Контрастна модальність відображає діалектичний і критичний характер думки: відбувається обмеження попереднього смислового конструкту. Емпіричне дослідження проводилося за допомогою методики текстових розривів (n = 289). Результати емпіричного дослідження дають змогу зафіксувати обернений кореляційний зв’язок модальності смислового продукту з вербальною активністю, логіко-смисловими зв’язками й особливо із синтаксичною складністю речень (r = -0,332, p < 0,001). Регресійна модель на статистично значущому рівні пояснює 24% варіацій модальності смислового продукту (R² = 0,239, p < 0,001).Найбільш сильними предикторами контрастної модальності смислового продукту стають висока синтаксична складність речень (β = -0,826) та на помірному рівні – смислова логічність і смислова ефазивність (β = -0,293); натомість зростання вербальної активності призводить до формування підтримуючої модальності мислення (β = 0,668). Суперечності в показниках кореляційного та регресійного зв’язку пояснюються ефектом супресії.

ТВОРЧЕ МИСЛЕННЯ В СТРУКТУРІ РОЗУМОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ

Валентин Моляко, Тетяна Третяк — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

Потенціал розглядається як можливість того, що може бути реалізованим чи розвиненим.Здійснюється аналіз потенціалу як здатності до творчості й прагнення до саморозвитку. Аналізується концепція творчого потенціалу, розроблена В.О. Моляко. При цьому стратегія є системною характеристикою особистості, складною й багатоплановою системою адаптаційних і перетворювальних функцій людини, основою її конструктивного потенціалу стосовно власної поведінки в нових умовах, при зміні обставин діяльності, за необхідності вирішення нових проблем. Стратегії функціонують у складній системі координат таких відносно автономних систем, як середовище, особистість, поведінка тощо. Стратегія творчої мисленнєвої діяльності виявляє творчі можливості конкретної особистості, оскільки своєю структурою охоплює творчу спрямованість особистості, творчу перцепцію при сприйманні та розпізнаванні нової інформації, нових проблемних ситуацій, проєктувальні дії, конструктивні можливості в розробці різноманітних побудов і технологій вирішення актуальних завдань, а також і самі реалізуючі дії, орієнтовані на матеріалізацію розроблених задумів. Розглядаються типи творчих стратегій, функціонування яких детермінує сам стиль творчої особистості, який свідчить про її потенціальні можливості стосовно різних сфер діяльності. У концепції творчої мисленнєвої діяльності, розробленій В.О. Моляко, вона розглядається як органічна складова розумового потенціалу суб’єкта, є основою його видозмінюючої конструктивної й проєктувальної діяльності в професійних і повсякденних вимірах, що виявляються на різних вікових рівнях. У питаннях розробки теорії творчої людини В.О. Моляко дотримується саме ідеї про творчу сутність людини як ядро її особистості, розуміючи під останньою індивіда, який може бути схарактеризований у його можливостях вирішувати досить складні актуальні проблеми. Обґрунтовуються критерії та рівні розвитку творчого мислення.Формулюються рівні новизни продукту творчої мисленнєвої діяльності: суб’єктивна новизна, об’єктивна новизна, оригінальність. Виокремлюються рівні системної організації творчого інструментарію особистості. Здійснюється розгляд творчого мислення в координатах системи КАРУС.

МІЖЕТНІЧНІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ УКРАЇНЦІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

Андрій Сардак — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено результати психосемантичного дослідження міжетнічного сприйняття українців в умовах війни. Вихідною передумовою є те, що війна як масштабний соціальний катаклізм трансформує структуру етнічної свідомості й посилює процеси колективної ідентифікації. На основі методики соціальної дистанції Е. Богардуса визначено рівень готовності українців до різних форм взаємодії з представниками одинадцяти етнонаціональних груп, серед яких – українці, поляки, німці, американці, білоруси, молдавани, румуни, турки, казахи, китайці та росіяни. Результати засвідчили чітку поляризацію свідомості за моделлю «свої – чужі».Найнижчий рівень соціальної дистанції виявлено щодо українців (1,1 бала), що свідчить про посилену національну консолідацію в умовах війни. Близькими групами також є поляки, німці й американці, яким приписуються соціально бажані риси, пов’язані з підтримкою України й уособленням європейських і трансатлантичних цінностей. Середній рівень дистанції характерний для білорусів, молдаван, румунів і турків, що вказує на амбівалентність сприйняття – поєднання історичної та географічної близькості з політичними й культурними бар’єрами. Водночас підвищена соціальна відстань зафіксована щодо казахів та особливо китайців, які асоціюються з пострадянським простором або з підтримкою рф. Максимальна відчуженість проявляється стосовно росіян (6,8 бала), що є безпосереднім наслідком війни й агресивної політики. Дослідження доводить, що сучасна структура міжетнічного сприйняття українців визначається не лише історико-культурними стереотипами, а передусім актуальним політичним контекстом. Війна стимулює переосмислення етнічних образів, зміцнює національну ідентичність і формує нову систему уявлень, у якій союзники інтегруються до кола «своїх», а агресори та їхні партнери належать до категорії «чужих». Таким чином, етнічна свідомість у сучасній Україні постає як динамічний феномен, що виконує функції колективної мобілізації, психологічної безпеки та цивілізаційного вибору.

КАРУС ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗИТИВНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Тетяна Третяк — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті аналізується функціонування когнітивних ресурсів особистості в системі координат середовищних і ситуативних факторів. Обґрунтовується роль дивергентності в функціонуванні творчого мислення. Здійснюється аналіз співвідношення структурного, функціонального й структурно-функціонального конструювання в процесі творчої мисленнєвої діяльності. Подається характеристика функціонування конструктивного структурно-функціонального мислення як розв’язування задач через включення об’єкта в різні системи зв’язків і співвідношень за допомогою мисленнєвих операцій – синтезу, аналізу, абстрагування й узагальнення. Шуканий розв’язок задачі має передбачати врахування й структурних, і функціональних властивостей компонента не лише в підсистемі, актуальній для вирішення задачі, а й в інших підсистемах.Результатом функціонування об’єкта є змінюваність його властивостей і параметрів. Об’єкт конструювання характеризується також невизначеністю його характеристик, оскільки змінюється в процесі функціонування.У процесі творчої мисленнєвої діяльності суб’єкт перетворює навколишній світ і водночас сам зазнає трансформації. Об’єкт трансформації може потребувати реалізації відповідного конструкторського інструментарію, тоді як трансформація задачної ситуації може як сприяти, так і перешкоджати конструюванню. Розглядається психологічний механізм творчості – етапи творчого процесу: виявлення суперечності, формулювання умови задачі, розробка задуму її вирішення, матеріалізація задуму. Акцентується увага на ролі феномена надситуативності в процесі розв’язування задачі. Презентується концепція творчої мисленнєвої діяльності, розроблена В.О. Моляко. Розкривається суть поняття «стратегія», подається характеристика стратегій аналогізування, комбінування, реконструювання, універсальної стратегії й стратегії спонтанних дій. Розглядаються основні етапи технології реалізації системи КАРУС. Викладаються методи розвитку творчого мислення за умов екстремальності й інформаційної невизначеності. Формулюються критерії розвитку позитивної психологічної стабільності особистості. Пропонується модель розвитку позитивної психологічної стабільності особистості.

ФІКСАЦІЯ НА ДИТЯЧИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ТРАВМАХ: ЧОМУ НАДМІРНА УВАГА ДО МИНУЛОГО МОЖЕ ЗАШКОДИТИ КЛІЄНТОВІ В ПРОЦЕСІ ПСИХОТЕРАПІЇ

Анжела Фоменко, Вікторія Черткова — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто феномен фіксації на дитячих психологічних травмах у психотерапевтичному процесі та його потенційні ризики для пацієнта й терапевтичної динаміки. Підкреслюється, що надмірна орієнтація на реконструкцію минулого без достатнього рівня емоційної стабілізації може не лише погіршувати прогноз, а й спричиняти ретравматизацію, посилювати проблеми з ідентичністю, впливати на розвиток дисоціативних реакцій і викривлень автобіографічної пам’яті. У цьому контексті проаналізовано сучасні підходи до роботи з травмою, від психоаналітичних до соматичних і тілесно-орієнтованих практик. Робиться акцент на пошук збалансованої методології, яка поєднує глибину переживання з безпекою процесу. Особливу увагу приділено методу фокус-орієнтованої психотерапії (Focusing-Oriented Therapy (FOT)), розробленому Юджином Джендліном, як потенційно ефективному інструментові інтеграції афективного досвіду без заглиблення в деструктивні аспекти минулого. У статті детально описано механізми, через які FOT сприяє актуалізації «тілесного відчуття» (felt sense) як ресурсу для перетворення травматичних слідів у нові смислові структури, що підтримують процес саморегуляції. Представлено результати сучасних емпіричних досліджень і систематичних оглядів у галузі травмотерапії, що демонструють потенціал тілесно-орієнтованих підходів у запобіганні ретравматизації. На основі клінічних спостережень і практичних прикладів зроблено висновок, що FOT, будучи поміркованим, інтуїтивним підходом, допомагає клієнтові відновити контакт із власними емоційними процесами, формуючи безпечний простір для інтеграції болісного досвіду. Підкреслено необхідність подальших рандомізованих контрольованих досліджень для валідації специфічних терапевтичних ефектів методу, а також розробки стандартів його застосування в клінічній практиці.

ФАНТОМНЕ ОКО СОЛДАТА: ВІД МЕДИКО-ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИХ СИМПТОМІВ ДО ОПТИМІСТИЧНИХ ОБРІЇВ БУТТЯ

Олег Хміляр, Олег Несевря — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

Наукова стаття акцентує увагу на психології поведінки солдат, які втратили очі на війні. Окреслено функцію зору як ключового каналу орієнтації особистості військовослужбовця в навколишньому світі.Установлено, що зір не лише засадниче підґрунтя сенсу життя людини, а й ключовий інструмент пізнання, роздумів, спогадів і духовного зростання особистості.З’ясовуючи особливості фантомного ока солдата, автори публікації встановлюють можливі причини, що призводять до ампутації ока, описують симптоми й виробляють оптимальні шляхи психофізіологічної підтримки осіб з анофтальмією. Виявлено, що фантомний біль ока викликається, спричинюється й посилюється низкою фізичних факторів, зокрема зміною клімату, атмосферного (артеріального тиску). Установлено низку взаємозв’язків між фантомним болем ока й етіологією ампутаційного та передампутаційного болю.Виявлено взаємозв’язок між тривалістю передампутаційного болю ока й силою вираження хронічного фантомного болю ока.Констатовано, що фантомні зорові галюцинації в солдат з ампутованими очима зазвичай виникають упродовж кількох днів після події, що спричинила анофтальмію. Чималий відсоток досліджуваних зауважують, що їх «фантомне око» продовжує реагувати на певні емоційні збудження, зокрема випромінює страх, гнів, сум, відчай, зневагу, радість, а також «утомлюється» в умовах суцільної темряви, «потребує відпочинку» після тривалого прицілювання, моргає й навіть сльозоточить.Установлено, що невичерпним копінг-ресурсом солдат, які втратили зір на війні, є військовий чорний гумор, який сприяє покращенню адаптаційних властивостей особистості, є засобом подолання розгубленості, безпорадності, механізмом психологічного захисту й формою цілісної рефлексії.

ДИНАМІКА КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ ТА ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ПРОТЕСТАНТІВ УНАСЛІДОК ПСИХОЛОГІЧНОЇ ІНТЕРВЕНЦІЇ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ: РЕЗУЛЬТАТИ ФОРМУВАЛЬНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ

Денис Шпак, Маргарита Бурлєєва — Mon, 29 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті узагальнено результати експериментального дослідження ціннісної детермінації психологічного здоров’я членів протестантських спільнот України в умовах війни. Проаналізовано вплив розробленої та реалізованої Програми гармонізації психологічного здоров’я, спрямованої на розвиток рефлексії власних цінностей, інтеграцію досвіду втрат, формування екзистенційної стійкості й гармонізації відносин із собою і соціальним середовищем. Показано, що участь у Програмі сприяла зростанню рівня адаптивності, життєстійкості, конструктивних копінг-стратегій, зниженню тривожності, фрустрації, агресивності й ригідності. Узагальнено результати порівняльного аналізу між контрольною та експериментальною групами, який засвідчив статистично значущі позитивні зміни в профілях копінг-поведінки та властивостей емоційності учасників після реалізації Програми. Обґрунтовано ефективність інтегративного підходу, що поєднує психокорекційні й духовно-орієнтовані практики в підтримці психологічного здоров’я особистості в умовах колективної травматизації. Доведено, що духовно-психологічна інтервенція, зорієнтована на ціннісну рефлексію, може забезпечити стійке зниження дезадаптивних емоційних проявів і посилити ресурси саморегуляції та емпатії. Підкреслено значущість релігійних спільнот як середовища відновлення колективного психічного потенціалу та психоемоційної стабілізації населення. Узагальнено висновок, що запропонована Програма гармонізації психологічного здоров’я є дієвим інструментом підвищення стресостійкості, формування позитивних стратегій подолання й духовної інтеграції в умовах воєнного та повоєнного контексту.