Журнал соціальної та практичної психології

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ПРАЦІВНИКІВ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТА ПРАКТИЧНІ ОРІЄНТИРИ

Валентин Каліцинський — 2025-06-27

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз соціально-психологічних чинників, що впливають на розвиток синдрому емоційного вигорання серед працівників банківських установ. Актуальність теми зумовлена сучасними соціально-економічними умовами, підвищеним навантаженням на персонал банківської сфери, частими змінами в нормативно-правовій базі та емоційною напруженістю, що супроводжує професійну діяльність у період воєнних дій. Нами узагальнено наукові підходи до класифікації чинників емоційного вигорання, виокремлено серед них три основні групи: індивідуально-психологічні, чинники зовнішнього середовища та внутрішньо-організаційні чинники професійного середовища. Індивідуально-психологічні чинники містять самооцінку, стресостійкість, адаптивність, самоактуалізацію, перфекціонізм, тривожність, агресивність, рівень розвитку емоційного інтелекту, емпатійність, життєстійкість. До зовнішніх чинників належать рівень невизначеності, економічна криза, вплив воєнних дій. Внутрішньоорганізаційні чинники професійного середовища пов’язані зі стилем управління керівника, рівнем корпоративної культури, системою мотивації та розміром оплати праці, міжособистісними конфліктами, соціально-психологічним кліматом у колективі. Особливу увагу в дослідженні приділено індивідуально-психологічним чинникам, які є ключовими детермінантами емоційного стану працівників банківської сфери. Вони впливають на емоційну стійкість працівника. Саме ці риси визначають здатність особистості адаптуватися до змін, зберігати продуктивність у складних умовах, ефективно взаємодіяти з клієнтами та колегами. Розуміння ролі індивідуальних особливостей дає змогу не лише прогнозувати ризики вигорання, а й формувати персоналізовані стратегії психологічної підтримки працівників. У статті розкрито специфіку впливу кожного чинника на емоційний стан працівників банку, наведено приклади з практичного досвіду та висновки сучасних досліджень. За результатами проведеного теоретичного аналізу обґрунтовано доцільність проведення емпіричного дослідження соціально-психологічних чинників емоційного вигорання працівників банківських установ і розроблення програми їх запобігання та подолання у фахівців банківської сфери. Матеріали статті можуть бути використані в практичній діяльності психологів, спеціалістів банківських установ, HR-підрозділів та керівників.

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ТА ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ РЕЛІГІЙНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В СІМ’Ї

Ганна Пирог — 2025-06-27

У статті досліджено психологічні механізми формування релігійності особистості в контексті релігійної соціалізації в сім’ї як провідному інституті цього процесу. Розкрито вплив структурних, психологічних і поведінкових чинників родинного середовища на становлення релігійної ідентичності дітей і підлітків. Проаналізовано три основні моделі батьківської релігійної соціалізації: односпрямовану, двонаправлену та модель каналізації, які демонструють різні механізми взаємодії між батьками та дітьми у сфері передачі релігійних переконань. Окрему увагу приділено методам релігійного виховання: моделюванню поведінки, розмовам на релігійні теми, участі в релігійних обрядах і впливу спеціалізованих релігійних закладів. Досліджено типи релігійних повідомлень, які батьки передають дітям, зокрема: «культурна соціалізація», «егалітаризм / плюралізм» та «сприяння недовірі», і визначено їх вплив на психосоціальне функціонування молоді. Установлено, що релігійність у сім’ї позитивно корелює з емоційним благополуччям дітей, зниженням девіантної поведінки, підвищенням самооцінки та формуванням здорового соціального середовища. Також виявлено, що типи прив’язаності в сім’ї впливають на характер духовного досвіду особистості. Результати дослідження підкреслюють значущість системного підходу до вивчення релігійності особистості, де сім’я є центральною ланкою формування духовного світу людини, а також необхідність урахування індивідуальних і соціокультурних чинників у процесі релігійного виховання.

СТРАТЕГІЇ ВІДНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ІЗ РІЗНИМ РІВНЕМ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ

Ксенія Гавриловська — 2025-06-27

Соціальні працівники мають високий рівень ризику професійного вигорання. Результати емпіричного дослідження (N = 100) свідчать про те, що велика частина досліджуваних соціальних працівників мають значний рівень професійного вигорання (середній (62 %) або високий (33 %)). Високий рівень емоційного виснаження має третина досліджуваних (33 %), високий рівень деперсоналізації має п’ята частина досліджуваних (20 %), високий рівень редукції особистих досягнень має 68 % досліджуваних. Найбільш критична ситуація саме з показниками рівня редукції особистих досягнень, що свідчить про низьку самооцінку професійних досягнень, відчуття неефективності та зниження мотивації. Для посилення власної стійкості та відновлення соціальні працівники (відповідно до моделі BASIC Ph) частіше обирають стратегії С (мислення, когніції) та В (віра, цінності). Це вказує на те, що вони обирають покладатися на аналіз, логіку та усвідомлення в подоланні стресу й відновленні, але велике значення має духовність та моральні орієнтири, що може пояснюватися специфікою роботи, яка вимагає аналізу складних ситуацій та ухвалення зважених рішень. Кореляційний аналіз дав змогу встановити існування прямого зв’язку між стратегією А (афекти, емоції) і деперсоналізацією (r = 0,210; р ≤ 0,05), емоційним виснаженням (r = 0,308879; р ≤ 0,01) та загалом високим рівнем професійного вигорання (r = 0,219583; р ≤ 0,05). З високим рівнем емоційного виснаження також прямо корелює схильність обирати стратегії І (уява) та Ph (фізіологія). Переважний вибір стратегії В (віра і цінності) пов’язаний зі зменшенням редукції особистих досягнень у соціальних працівників (r = -0,389; р ≤ 0,01), що може розглядатися як захисний фактор у контексті професійного вигорання.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВИХ НАВИЧОК У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУ

Тетяна Калініна — 2025-06-27

Статтю присвячено теоретичним основам формування соціально-побутових навичок у дітей дошкільного віку з порушеннями інтелекту. Розглянуто особливості психофізичного розвитку таких дітей, види соціально-побутових навичок та специфіку їх формування, а також проблеми, з якими стикаються діти в процесі навчання. Соціально-побутові навички містять навички самообслуговування (одягання, роздягання, прийом їжі), навички особистої гігієни (купання і догляд за собою), соціальні навички (взаємодія з однолітками та дорослими), які є базовими для повсякденного життя й забезпечують можливість самостійного функціонування дитини. Виявлено, що формування соціально-побутових навичок у дітей з порушенням інтелекту відбувається зі значним відставанням та якісною своєрідністю порівняно з їхніми однолітками з типовим розвитком. Також виявлено, що діти з порушенням інтелекту мають значні труднощі в плануванні, організації та контролі діяльності в побутових ситуаціях. Це вказує на можливість додаткової спеціальної роботи з боку батьків з розвитку виконавчих функцій і навичок саморегуляції. Важливим аспектом формування соціально-побутових навичок є використання індивідуалізованого підходу, який ураховує особливості кожної дитини. Процес формування цих навичок можна умовно поділити на кілька етапів: підготовчий, етап навчання, етап закріплення та автоматизації навичок, етап контролю та корекції. Для якісної та результативної корекційної роботи під час навчання соціально-побутових навичок доцільно знати наявний рівень сформованості навчальних і до навчальних здібностей, важливо проводити якісні тестування, моніторинг й оцінювання розвитку дитини, як у динаміці під час корекції, так і на її початку. Увага приділена питанням співпраці з батьками, їх активної участі в навчальному процесі, проведення консультацій, семінарів та тренінгів для батьків сприяє кращим результатам у формуванні соціально-побутових навичок у дітей. Розглянуто необхідність використання спеціальних методик, індивідуалізований підхід, підтримка мотивації і створення сприятливих умов для формування соціально-побутових навичок у дітей з інтелектуальними порушеннями.

ПСИХОСОЦІАЛЬНІ СКЛАДНИКИ ІМІДЖУ УСПІШНОЇ ЛЮДИНИ

Віктор Кириченко — 2025-06-27

У статті представлено результати психосемантичного дослідження смислової структури іміджу успішної людини та здійснено порівняння його відмінностей серед осіб юнацького віку та віку середньої дорослості. Дослідження спрямоване на аналіз соціально-психологічних компонентів іміджу успішної особистості, оскільки він зазнав значних змін під впливом глобалізаційних процесів. У дослідженні взяли участь 87 осіб, серед яких 47 юнаків і 40 осіб середнього віку. Методологія дослідження базувалася на вивченні психосемантичної структури явлень про успіх. Визначено основні атрибути успішної людини, які можуть використовувати в сучасному світі для популяризації соціально значущих досягнень особистості. Соціально-психологічний образ успішної особи – узагальнений портрет особистості, яка досягає значущих результатів у житті та визнається суспільством як приклад для наслідування. Такий образ формується на основі сукупності внутрішніх якостей, які є бажаними в процесі налагодження соціальної взаємодії. У сучасному суспільстві успіх є багатовимірним феноменом, який охоплює не тільки особистісні якості, а й соціальні досягнення. Дослідження уявлень про успішну особистість дає змогу виявити цінності, що домінують у соціальній свідомості. Асоціативне дослідження допомагає реконструювати структуру уявлень про успіх на основі спонтанних відповідей респондентів. У результаті порівняння отриманих результатів психосемантичної структури іміджу успішної людини можна зробити такі висновки. Для осіб раннього дорослого віку успіх не є процесом; пересічна особа може ідентифікувати лише окремі атрибути успішності, які мають статичні властивості, зокрема кількісні. Особи юнацького віку вважають, що імідж успішної людини складається з окремих соціально-психологічних рис, які сприяють досягненню результатів (є запорукою успіху). Найбільш виразні риси в структурі іміджу успішної людини стосуються соціальної кооперації та міжособистісної взаємодії. Виявлено два основні підходи до уявлень про успіх: процесуально орієнтований та орієнтований на результат. Обидві моделі співіснують у свідомості респондентів і можуть відбивати соціально-культурні установки щодо образу «успішної людини», що підтверджує існування відмінностей у картинах світу представників різних культурних поколінь.

ЕМОЦІЙНІ СТАНИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА ІНСТРУМЕНТИ ЇХ ПСИХОДІАГНОСТУВАННЯ (НА МАТЕРІАЛІ АДАПТОВАНОЇ МЕТОДИКИ CCI-55)

Сергій Леженко — 2025-06-27

Статтю присвячено одній з актуальних проблем сьогодення: виявленню емоційних станів військовослужбовців, які брали участь у воєнних діях і зазнали певних емоційних розладів через травмівні події. У ній презентується сучасне розуміння емоційних станів як складних психічних станів відображення у формі переживання значущості впливу зовнішніх і внутрішніх стимулів. Метою статті є опис загального розуміння емоційних станів військовослужбовців та адаптованої нами методики CCI-55 для діагностики неефективних захисних механізмів військовослужбовців. Відповідно до мети і завдань емпіричного дослідження виокремлено й обґрунтовано критерії діагностики емоційних станів і негативних захисних механізмів та відповідні їм показники, що конкретизують критерії і детально розкривають їхню суть. Використовувалися такі критерії: 1) емоційний; 2) поведінковий; 3) когнітивний. Критеріальними показниками стали назви модулів – узагальнення тверджень – з опитувальника CCI-55, які відбивають найбільш стресові ситуації та стратегії, за допомогою яких військовослужбовці можуть долати труднощі та справлятися зі стресами. Працюючи із цими твердженнями, вони повинні оцінити, наскільки часто відчувають ті чи інші почуття й емоції або як часто вдаються до тієї чи тієї стратегії. Описана методика дає змогу не тільки виявити неефективні захисні механізми у військовослужбовців, а й у подальшому зруйнувати та подолати їх, усунувши їхню шкоду, що продовжує людські страждання, та вибудувати програми психологічної реабілітації і використати релевантні їм психотерапевтичні та реабілітаційні методи, серед яких найдоцільнішими, як засвідчує практика закордонних дослідників з подолання емоційних розладів і стресів, є процесно орієнтована когнітивно-поведінкова терапія та діалектична поведінкова терапія.

ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ГРУПОВОГО РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ЗАДАЧ

Валентин Моляко — 2025-06-27

Наголошується на актуальності здатності учасників групи до творчої взаємодії як адаптивної функції. Аналізується поняття групової рефлексивності як внутрішньогрупової взаємодії, спрямованої на самоаналіз. Розглядаються основні підходи до вивчення групової рефлексивності, що полягають у її трактуванні як: фактору ефективності сумісної діяльності; здатності групи до научатися; сукупності прийомів і методів групової роботи, що дають змогу аналізувати спільний досвід і керувати організаційними знаннями; накопиченого колективом метакогнітивного досвіду, рівня колективного «розуму». Уважається перспективним вивчення групової рефлексії з позицій культурно-історичного підходу і теорії символічних ресурсів. Подано аналіз відмінностей між поняттями «колективний» і «груповий». Розглядаються результати розв’язання експериментальних задач групами з різною кількістю учасників. Установлено, що найкращі результати при виконанні найскладніших завдань виявились у групах із чисельністю 4–8 осіб. Аналізуються три способи розподілу робочих ролей у групі, обґрунтовуються їх варіанти і підваріанти. Наголошується на важливості вирішення проблеми забезпечення сприятливого психологічного клімату в колективі, усунення детермінант конфліктних ситуацій. Обговорюється залежність психологічної готовності виробничого колективу до розв’язування актуальної задачі від рівня домагань його учасників. Розглядаються особливості реалізації матриць вибору з метою належного й виваженого коригування, формування та розвитку міжособистісних стосунків у колективі задля піднесення рівня його творчого потенціалу. Показано вплив застосування різних форм кодування робочої інформації на рівень взаєморозуміння в процесі колективної творчої діяльності. Розглянуто відмінності процесів індивідуального й колективного вирішення творчих задач.

ПСИХІЧНE ЗДОРОВ’Я ПЕДАГОГІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

Наталія Портницька — 2025-06-27

Дослідження є спільною роботою ГО «Смарт освіта», Житомирського державного університету імені Івана Франка, міжнародної організації «Americares» (за наукового консультування асоційованої професорки Іллінойського університету докторки Тари Пауелл). У статті описано результати дослідження психічного здоров’я освітян у всеукраїнському контексті. Для дослідження використано опитувальник «Стабільність психічного здоров’я – коротка форма», що базується на тривимірній структурі психічного здоров’я, представленій у термінах емоційного, психологічного та соціального добробуту. Вимірювання стану психічного здоров’я українських учителів здійснювалося в процесі реалізації програми Психосоціальної підтримки освітян (PSE) протягом лютого – червня 2024 року. Критеріями включення для участі в дослідженні були педагогічна освіта та робота в системі освіти. Аналіз отриманих даних здійснювався на основі порівняння показників психічного здоров’я вчителів, об’єднаних за критеріями віку, рівня освіти, досвіду роботи, представленості з різних регіонів України, досвіду вимушеного переселення, участі в бойових діях, переживання втрати. Виявлено, що всі досліджувані вчителі мають помірний рівень психічного здоров’я за показниками емоційного та соціального добробуту, а також помірний рівень і рівень процвітання за показником психологічного добробуту. Описано тенденцію зниження з віком відчуття задоволеності життям в українських учителів та протилежну тенденцію збільшення з віком відчуття позитивного особистісного функціонування. Показано, що стан психічного здоров’я вчителів деякою мірою залежить від ланки освіти, у якій вони працюють, а також що наближеність регіону проживання вчителів до лінії фронту впливає на рівень задоволеності життям. Найвищі показники задоволеності життям та позитивного функціонування виявлено в групі освітян, які виїжджали за кордон і повернулися в Україну.

ОСОБИСТІСТЬ ЖЕРТВИ АВТОРИТАРНОГО КУЛЬТУ (СЕКТИ)

Вячеслав Ташматов — 2025-06-27

У статті досліджуються соціально-психологічні та юридико-психологічні особливості формування й трансформації особистості жертви авторитарного культу (секти). Актуальність теми зумовлена зростанням кількості деструктивних культових організацій у сучасному суспільстві та їх негативним впливом на психіку, волю та поведінку індивідів. Особливу увагу приділено механізмам психологічного впливу, які використовують лідери сект для підкорення особистості, зниження критичного мислення та формування тотальної залежності від культу. Авторитарні культи, як правило, характеризуються наявністю харизматичного лідера, закритою ієрархічною структурою, абсолютною лояльністю до керівництва та ізоляцією від зовнішнього світу. Особи, які стають жертвами таких організацій, зазвичай мають певні психологічні передумови: знижена самооцінка, потреба в підтримці, невміння будувати автономні соціальні зв’язки, пережиті травми або кризові ситуації. У дослідженні проаналізовано типові етапи втягнення до культу: початковий контакт, етап «любовного бомбардування», поступову зміну переконань через груповий тиск та емоційне маніпулювання, а також стадію повної психологічної залежності. Розкрито юридичні аспекти захисту прав жертв сект: проблема визнання психічного впливу як форми насильства, труднощі доведення примусу та юридичної неосудності внаслідок довготривалого психологічного тиску. Вона розроблена задля глибшого розуміння психологічного портрета жертви культу та стимулювання міждисциплінарного дослідження у сфері права, соціальної та клінічної психології. Практичне значення полягає в розробці профілактичних заходів, стратегій втручання та підтримки для осіб, які зазнали впливу деструктивних культів.

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДО РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ЗАДАЧ У ПРОЦЕСІ ТВОРЧОЇ МИСЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Тетяна Третяк — 2025-06-27

Аналізується вплив інформаційної невизначеності на процес розв’язування складних задач, а також співвідношення задачних обмежень й особистісних характеристик того, хто розв’язує задачу. Обґрунтовується адаптаційна функція психологічної готовності особистості до розв’язання творчих задач за умов екстремальності та інформаційної невизначеності. Розглядається системоутворювальна роль стратегії в організації творчої мисленнєвої діяльності. Наголошується на важливості врахування взаємодії впливів особистісного характеру і дій середовищних факторів при оцінці інформативності показників когнітивного компонента творчого потенціалу щодо прогнозування майбутніх творчих здобутків особистості. Акцентується увага на домінантній ролі адекватно сконструйованих значеннєвих смислів для забезпечення ефективності розв’язування життєво важливих задач. Обґрунтовується суть структурного, функціонального й структурно-функціонального конструювання та їх ресурсний потенціал щодо побудови актуальних інформаційних структур у процесі розв’язання задач. Аналізуються компоненти психологічної готовності особистості до творчої мисленнєвої діяльності. Розглядаються психологічні особливості розв’язування творчих задач старшокласниками. Поведінкова діяльність особистості інтерпретується як складна конструкція, що визначається як формою її реагування на стимули навколишнього світу, так і творчою активністю, спрямованою на розв’язування актуальних проблемних ситуацій. Розглядаються функції вчинків як засобів опанування творчого інструментарію діяльності та її результатів. Аналізуються детермінанти особистісного становлення старшокласників і його результати, зокрема, об’єктивні досягнення відповідно до рівня домагань, який визначає рівень складності задач, бажаних для розв’язання. Показано, що криза підліткового віку детермінується значним градієнтом дефіциту прогностично необхідної інформації для розв’язування підлітками актуальних задач. Обґрунтовуються можливості формування психологічної готовності старшокласників до творчої мисленнєвої діяльності в процесі навчально-виховної роботи в школах і закладах позашкільної освіти. Презентується розроблена В. О. Моляко система КАРУС як інструмент розв’язання життєво важливих задач, її адаптаційний, коригувальний і розвивальний потенціал.

ШКАЛА ОСОБИСТІСНОЇ ДИНАМІКИ

Андрій Троценко — 2025-06-27

У статті представлено результати розробки опитувальника Шкала особистісної динаміки. Методика побудована на основі теоретичної концепції О. В. Мазяра. Опитувальник визначає чотири типи особистості: конгруентний, конформний, ізольований, психотичний. Шкала, за якою отримано найбільшу кількість балів, показує домінантний тип. Методика містить додаткову шкалу, яка вимірює рівень невротичності. Вона концептуально пов’язана з базовими шкалами та демонструє медіаторну і прогнозувальну функції. Вибірку становила 551 особа (72% жінок, 28% чоловіків) віком від 14 до 75 років різного соціального статусу (M = 28). Результати конфірматорного факторного аналізу показали достатній рівень узгодженості емпіричних даних із теоретичною моделлю: χ2 = 1229.497, χ2 /df = 1.60, RMSEA = 0.033, 90% CI [0.030 ~ 0.037], CFI = 0.961, TLI = 0.958, SRMR = 0.052. Дискримінантна валідність підтверджена HTMT-критерієм та задовільна для всіх шкал. Коефіцієнти внутрішньої узгодженості α-Кронбаха в кожній шкалі показують такі значення: невротичний – 0.91; конгруентний – 0.84; конформний – 0.72, підшкала уникнення конфліктів – 0.69; ізольований – 0.83, психотичний – 0.74. Надійність конструктів у часі встановлено ретестовим дослідженням, яке проведено через пів року (r = 0.54–0.78). Конвергентна валідність підтверджена кореляціями з релевантними шкалами конкурентних методик. Установлена повна вікова та лонгітюдна інваріантність вимірювання. Виявлені медіаторні властивості шкали невротичний. Вона опосередковує 2/3 всіх впливів у моделях множинної регресії. Середній медіаторний ефект становить 6%. Уперше у вітчизняній психометрії розроблено прогнозувальну матрицю типу особистості. Точністю передбачення становить 64.2%. Результати дослідження показали, що опитувальник має прийнятні психометричні параметри, які коливаються від задовільних до відмінних. Методика надійна, валідна та може використовуватися у наукових і практичних цілях.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ СТРАХІВ УКРАЇНЦІВ НА ТРЕТЬОМУ РОЦІ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ В КРАЇНУ

Наталія Фролова — 2025-06-27

У статті представлено результати емпіричного дослідження, проведеного в лютому – квітні 2025 року за участю 815 українців, яке мало метою виявити особливості психоемоційного стану цивільного населення на третьому році повномасштабного вторгнення в країну. Проаналізовано особливості прояву станів тривоги, депресії та ПТСР, спираючись на наявність страхів та індивідуальний травматичний досвід респондентів. Дослідження дало змогу зафіксувати помірний рівень тривожності (9,2465), легкий рівень депресивних проявів (10,8344) та середній рівень прояву посттравматичних стресових симптомів (29,1896). Емоційна виснаженість (69,2%), апатія (42,7%), пригніченість (48,1%) та розлади сну (53,1%), а також дратівливість та агресія в ставленні до оточення (41,8%) виявлені як найбільш поширені скарги на психоемоційний стан. Установлено позитивні кореляційні зв’язки цих скарг на рівні значущості р < .001 із показниками рівня тривоги, депресивних проявів та наявністю посттравматичних стресових симптомів. Проаналізовано особливості травматичного досвіду за три роки повномасштабної війни та зазначено, що «досвід проживання в скрутних умовах (унаслідок терористичних подій в країні)», «втрата близьких та знайомих під час воєнних подій» та «втрата роботи» є найбільш значними складниками індивідуальної травматизації. «Відсутність перспектив у майбутньому», «страх окупації» та «страх втрати роботи» визначено предикторами як станів тривоги, так і депресії та ПТРС, що дає змогу інтерпретувати їх як ті, що зумовлюють прояви всіх трьох травматичних станів цивільного населення. Визначено перспективи подальшої роботи, які спричинені вдосконаленням програми психологічної допомоги цивільному населенню з урахуванням специфіки отриманих результатів.

ПІЛОТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРИЧНОЇ КОЛЕКТИВНОЇ ТРАВМИ В ЧАСИ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Олена Шуст — 2025-06-27

У статті розглядається роль колективної історичної травми в українському суспільстві в умовах сучасної війни Росії проти України. Історична пам’ять є основою національної ідентичності, і для України ця ідентичність глибоко корениться в травматичному досвіді, зокрема, втратами під час радянської епохи, Голодомору, депортацій і репресій. Вивчається, як ці історичні травми можуть бути активовані новими травматичними подіями, як-от війна, і знову проявлятися в суспільній свідомості. Колективна травма, що виникає через геноциди, політичні репресії та інші трагедії, залишає глибокий відбиток на колективній пам’яті нації. Травматичні спогади можуть бути витіснені з колективної свідомості, але знову спливати у відповідь на нові стресові ситуації. Пілотне дослідження показало, що історична травма в українському суспільстві залишається неопрацьованою, оскільки спостерігається високий рівень соціального болю та бажання компенсації за минулі злочини. Крім того, дослідження виявило варіації в сприйнятті історичної травми в різних регіонах України, що зумовлено різними історичними досвідами та пам’яттю. Отримані результати можуть стати основою для подальших досліджень і пошуку методів ефективнішого зцілення історичних травм.

НАСЛІДКИ РАННІХ ЗАБОРОН НА ВИРАЖЕННЯ АУТЕНТИЧНОГО ГНІВУ: П ОГЛЯД ТРАНЗАКЦІЙНОГО АНАЛІЗУ

Ганна Яворська — 2025-06-27

У статті розглянуто проблему труднощів із вираженням аутентичного гніву, які нерідко інтерпретують як наслідок алекситимії, однак можуть мати глибше сценарне походження. Застосування транзакційного аналізу як теоретичної рамки дало змогу тлумачити пригнічення гніву не як нейропсихологічну «емоційну сліпоту», а як наслідок внутрішніх заборон, засвоєних у ранньому дитинстві. Окрема увага приділена моделі стадій розвитку особистості П. Левін, згідно з якою період «Буття» (0–6 місяців) є критичним для формування емоційної безпеки, базової довіри до світу та здатності до саморегуляції. У випадках, коли в цей період відбувається неприйняття емоцій з боку значущих дорослих, можуть формуватися глибинні заборони на гнів як форму емоційного самовираження. Емпіричне дослідження за участю 120 респондентів, що працювали в терапевтичних групах із темою емоційної саморегуляції, виявило, що переважна кількість учасників мала низький рівень алекситимії, але водночас демонстрували високий рівень емоційного придушення. Статистичний аналіз показав слабкий, але значущий кореляційний зв’язок між алекситимією та придушенням емоцій, що дає змогу стверджувати: в основі проблем із вираженням гніву частіше лежать не афективні дефіцити, а набута внутрішня заборона на прояв емоції. Отримані результати мають вагоме значення для психотерапевтичної практики, зокрема у сфері роботи з ранніми сценарними рішеннями, емоційною автентичністю та розвитком здатності до безпечного й конструктивного вираження гніву.

РОБОТА З ДЖЕРЕЛАМИ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ СПЕЦІАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ «ПСИХОЛОГІЯ»

Інна Загурська — 2025-06-27

У статті акцентовано на особливостях розмежування різних джерел інформації. Наголошується, що вміння працювати з джерелами інформації є однією з ключових спеціальних компетентностей майбутніх психологів. Самостійний добір літературних джерел, їх критичний аналіз, уміння розподіляти джерела інформації на первинні (першоджерела) та вторинні – основа успішності в майбутній професійній діяльності. Як першоджерела, так і вторинні джерела інформації є важливим складником професійної підготовки фахівців у галузі психології. У статті описано приклади завдань, які пропонують до виконання здобувачам вищої освіти в межах обов’язкової освітньої компоненти «Вступ до спеціальності з основами професійної деонтології». Представлені завдання ілюструють аналіз основних критеріїв, на які здобувачі вищої освіти можуть орієнтуватися, щоб зарахувати джерело інформації до первинного (першоджерела) чи вторинного. Важливим для розуміння особливостей розмежування джерел інформації на первинні й вторинні є ілюстративні пояснення тих ситуацій, коли одне й те саме джерело в одному випадку може мати статус первинного джерела (першоджерела), а в іншому – статус вторинного джерела. Перспективою є подальший аналіз проблеми роботи з джерелами інформації, удосконалення та розробка нових завдань у межах освітньої компоненти «Вступ до спеціальності з основами професійної деонтології», які допоможуть здобувачам вищої освіти розвинути спеціальні компетентності, пов’язані з умінням добирати та диференціювати джерела інформації за критерієм первинності-вторинності. Окрім того, перспективою є конструювання завдань, які допоможуть майбутнім фахівцям розпізнавати та відрізняти третинні джерела інформації від вторинних і первинних, а також розуміти доречність їх використання при написанні різного типу навчальних та наукових робіт. Матеріал статті може бути корисним майбутнім фахівцям у галузі психології, а також усім, хто працює з різними джерелами інформації.

ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕГРАЦІЇ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПІДГОТОВКУ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ

Олександра Кравченко — 2025-06-27

У статті вивчається потенціал інтеграції сучасних цифрових технологій у професійну підготовку студентів-психологів, зокрема таких інструментів, як штучний інтелект, віртуальна реальність (далі – VR), доповнена реальність (далі – AR) та розширена реальність (далі – XR). Обґрунтовується необхідність їх упровадження з огляду на трансформацію освітнього середовища, зростання ролі цифрової взаємодії та зміну запитів до компетентностей фахівця в галузі психології. Окрему увагу приділено чинникам, що впливають на прийняття інновацій здобувачами вищої освіти: сприйнята корисність, соціальні норми, цифрова готовність, мотивація до навчання. Розкривається потенціал використання штучного інтелекту для створення персоналізованих освітніх програм розвитку, автоматизованого моніторингу прогресу навчання, формування навичок діагностики й аналітичного мислення. Технології VR, AR та XR розглядаються як засоби, що дають змогу змоделювати складні міжособистісні й клінічні ситуації, тренувати емоційну чутливість, навички терапевтичної взаємодії, працювати з кейсами, які складно або неможливо реалізувати у звичайному освітньому процесі. Аналізуються сучасні педагогічні підходи до використання цих технологій, включно із симуляційним навчанням, ігровою психологією та інтерактивними модулями. Наводяться приклади вдалих практик із провідних університетів, а також формулюються конкретні рекомендації для закладів вищої освіти щодо стратегічної інтеграції технологій: розбудова інфраструктури, підготовка викладачів, розробка етичних стандартів та адаптація навчальних програм. Наголошується, що цифрова трансформація психологічної освіти має сприяти не лише розвитку технологічних навичок, а й становленню нової етики, цінностей і професійної ідентичності майбутніх психологів.

ВПЛИВ ХОБІ НА ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Вячеслав Ташматов — 2025-06-27

Статтю присвячено всебічному аналізу впливу хобі на формування психологічної стійкості особистості в умовах сучасних викликів. Досліджено теоретичні основи психологічної стійкості та концептуальний зв’язок між регулярними захопленнями та здатністю особи протистояти стресовим чинникам. Розглянуто різні типи хобі та їхню специфічну роль у розвитку компонентів психологічної резистентності. Проаналізовано механізми впливу творчих, фізичних, інтелектуальних і соціальних захоплень на формування стресостійкості, життєстійкості та емоційного інтелекту. Виявлено, що систематичне заняття хобі сприяє розвитку навичок саморегуляції, покращує копінг-стратегії та підвищує загальну психологічну адаптивність особистості. Представлено результати емпіричних досліджень, які підтверджують кореляційний зв’язок між наявністю стійких захоплень і показниками психологічного добробуту. Емпіричні дослідження показують, що психологічна стійкість є не статичною характеристикою особистості, а динамічною системою, яка формується та розвивається впродовж життя під впливом різноманітних внутрішніх і зовнішніх факторів. Запропоновано методики інтеграції хобі в психотерапевтичні та профілактичні програми для розвитку психологічної стійкості різних категорій населення. Продемонстровано, як хобі створює можливості для соціальної інтеграції та розвитку підтримувальних міжособистісних відносин, що є зовнішнім ресурсом психологічної стійкості. Участь у групах за інтересами, клубах, спільнотах любителів певної діяльності дає змогу задовольнити потребу в належності й отримати соціальну підтримку, яка є критично важливою для подолання стресових ситуацій. «Соціальна підтримка, яка формується в процесі спільних занять захопленнями, є буфером проти негативних ефектів стресу та фактором, що підвищує психологічну резистентність особистості». Розглянуто перспективи подальших досліджень взаємозв’язку захоплень із когнітивними, емоційними та поведінковими аспектами стійкості особистості в контексті сучасних психологічних підходів.

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОГРАМИ ГАРМОНІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ДЛЯ ЧЛЕНІВ ПРОТЕСТАНТСЬКИХ СПІЛЬНОТ В УКРАЇНІ (ДУХОВНО-ЦІННІСНИЙ ПІДХІД)

Денис Шпак — 2025-06-27

Метою роботи є презентація програми гармонізації психологічного здоров’я в умовах війни для членів християнських спільнот протестантських деномінацій та розкриття особливостей авторського духовно-ціннісного підходу, на основі якого розроблено програму. Програму гармонізації психологічного здоров’я для вірян-протестантів, які живуть в умовах війни в Україні, підготовлено на основі результатів емпіричного дослідження ціннісної детермінації психологічного здоров’я особистості, яке проводилося в період з квітня 2024 р. до січня 2025 р. й охопило 512 респондентів. До складу вибірки увійшли представники різних протестантських церков України (264 особи) й респонденти, які дотримуються атеїстичного світогляду (248 осіб). У результаті емпіричного дослідження з’ясовано стан психологічного здоров’я та ціннісно-смислової сфери членів протестантських спільнот, ціннісні фактори збереження психологічного здоров’я, що стало підставою для розробки авторського духовно-ціннісного підходу до феномену психологічного здоров’я. На сьогодні в Україні немає комплексних програм гармонізації психологічного здоров’я для вірян на основі протестантського віровчення й духовно-смислової саморегуляції, що зумовлює актуальність розробки. Цільовою аудиторією програми є члени пізньопротестантських деномінацій, зокрема Української церкви християн віри євангельської. Запропонована програма передбачає поєднання науково обґрунтованих психотерапевтичних і психокорекційних технологій з духовними практиками віросповідання, що відповідає ціннісним пріоритетам та мотиваційній спрямованості цієї цільової групи. Програма покликана стати не лише засобом індивідуального зцілення та підтримки, а й інструментом відновлення колективного психічного потенціалу, що забезпечує стійкість протестантських спільнот перед викликами сучасності.

ПСИХОДИНАМІЧНІ ТА СОЦІОЛОГІЧНІ ПОГЛЯДИ НА ФОРМУВАННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ

Світозара Бігунова — 2025-06-27

Проблема ідентичності, як одна з найважливіших, обговорюється у двох основних формах – психодинамічній та соціологічній. Ці думки пропонують протилежні, але взаємодоповнювальні погляди на те, як формуються, підтримуються та трансформуються ідентичності. Психодинамічний погляд на ідентичність насамперед асоціюється з психоаналітичною теорією, яку розробив Зиґмунд Фройд, а згодом розвинув Ерік Еріксон. З психодинамічного боку ранні стосунки вважаються основоположними у формуванні ідентичності. З цього погляду ідентичність часто розуміють як результат дії несвідомих сил, раннього досвіду та процесів соціалізації, які формують внутрішнє відчуття особистості. Психодинамічне бачення, як правило, більше зосереджується на внутрішньому світі людини – на тому, як несвідомі думки та емоції формують її поведінку й саморозуміння. На противагу цьому баченню соціологічний погляд на ідентичність робить більший акцент на зовнішніх силах – соціальних, культурних і структурних факторах, які впливають на розвиток ідентичності. Ця думка ґрунтується на працях Вільяма Джеймса, Джорджа Герберта Міда та Чарльза Хортона Кулі. Соціологічний погляд на ідентичність є динамічним, релятивним і вкоріненим у соціальному контексті. Він стверджує, що ідентичність формується через взаємодію з іншими та під впливом ширших соціальних структур. Культурні норми, соціальні ролі й членство в групах відіграють важливу роль у тому, як люди сприймають себе і як їх сприймають інші. Обидві думки мають вирішальне значення для розуміння складності формування ідентичності. Тоді як психодинамічне бачення дає уявлення про особистісний розвиток і внутрішні конфлікти, соціологічне підкреслює соціальну та реляційну природу ідентичності. Разом вони дають більш повне розуміння того, як ми стаємо тими, ким ми є.

АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ПІДХІД ДО ПЕРІОДИЗАЦІЇ ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ

Олег Мазяр — 2025-06-27

В основу періодизації історії психології закладено принцип історизму і зв’язку логічного та історичного у вирішенні проблеми базової психічної суперечності. Базова психічна суперечність виявляється в нелінійній взаємодії інтра- й інтерпсихічних чинників саморегуляції, що в історико-психологічному аспекті об’єктивується у форматі дуалізму фізичної та психічної субстанцій саморегуляції суб’єкта. В історико-психологічній перспективі дуалізм набуває чотирьох основних форм: інтеграційний дуалізм (збігається з міфологічним періодом психологічних уявлень), дезінтеграційний дуалізм (збігається з філософським періодом), паралельний дуалізм (збігається з філософським періодом) і перехресний дуалізм (збігається з науковим періодом розвитку психології). Зміни цих форм дуалізму зумовлюються відповідними кризами в уявленнях про психічне функціонування та виявляються через інверсію домінантного чинника психічного розвитку – інтрапсихічного чи інтерпсихічного. Зокрема, для інтеграційного дуалізму притаманною стає криза онтологічної єдності в процесі вирішення проблеми генезису психічного. Для дезінтеграційного дуалізму характерною стає криза встановлення механізмів інтерпретації елементарного змісту психічного. Паралельний дуалізм у процесі вирішення психофізичної проблеми зазнає кризи методологічного плюралізму та неможливості зіставляти антагоністичні елементи саморегуляції. Перехресний дуалізм має три окремі етапи свого формування, які змінюються відповідно до низки теоретико-методологічних криз. Науковий етап розвитку психології зосереджується довкола вирішення психофізіологічної проблематики, що супроводжується інверсією редукціонізму біологічного та соціального чинників психічного розвитку особистості.