Журнал соціальної та практичної психології

РОЗВИТОК МИСЛЕННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2026-06-09T09:58:52+03:00

Наголошується на важливості реалізації системи КАРУС із метою навчання творчості, знаходження творчих рішень при розв’язуванні нових задач у різноманітних сферах діяльності, науки, техніки. Формулюється визначення поняття стратегії, розроблене В.О. Моляко. Акцентується увага на психологічних передумовах розвитку креативності та творчості у дошкільному віці. Визначаються особливості розвитку мислення дитини дошкільного віку, аналізуються етапи його становлення: від наочно-дієвого до наочно-образного і словесно-логічного. Здійснюється акцент на головній зміні у процесі мислення дошкільника: «переклад» зовнішньої дії у внутрішній план, що дозволяє дитині діяти в умі. Обґрунтовується, що творче мислення визначається інтелектуально-образними засадами й обумовлюється дотриманням системності, цілісності форми подачі та змісту. Гра є своєрідною формою активного пізнання навколишнього світу, що сприяє розвитку самосвідомості і всіх психічних процесів дитини – мови, сприймання, мислення, уяви, пам’яті, пізнавальних здібностей, особистісної і мотиваційної сфери. Творча діяльність розглядається як засіб розвитку й становлення особистості дитини, передумовами чого є розвивальна взаємодія педагога і дитини, формування здібностей до творчості через різні види діяльності. Основні показники прояву творчих здібностей дитини: оригінальність як здатність до генерації ідей, нових рішень, допитливість; швидкість і гнучкість думки визначається кількістю ідей, здатністю швидко і без зусиль переключатися з однієї ідеї на іншу; розвинена навичка переносу (вміння легко переходити від одного класу явищ до іншого, що забезпечує готовність до інтелектуального ризику і парадоксів у ситуаціях невизначеності). Розглядаються особливості функціонування у дітей мисленнєвих стратегій аналогізування. Подається характеристика програми розвитку мислення дітей старшого дошкільного віку. Формулюються основні положення системи КАРУС. Викладаються основи реалізації методів, що моделюють різноманітні ускладнення: метод інформаційного дефіциту, метод інформаційної насиченості, метод обмежень в часі, метод раптових заборон, метод абсурду, метод ситуативної драматизації. Презентується один із найбільш адекватних для дітей старшого дошкільного віку варіант творчого перцептивно-розумового тренінгу на основі стратегії аналогізування.

СТАТЕВО-ВІКОВІ ВІДМІННОСТІ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ У ОСІБ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ

2026-06-09T10:07:18+03:00

Стаття присвячена дослідженню гендерно-вікових особливостей психологічної резильєнтності у представників соціономічних професій допомагаючого типу в умовах тривалого суспільного стресу, зумовленого воєнними та соціальними викликами. Актуальність дослідження визначається зростанням психологічного навантаження на фахівців, діяльність яких пов’язана з постійною взаємодією з людьми у кризових ситуаціях. Резильєнтність розглядається як інтегративна психологічна властивість, що забезпечує здатність особистості ефективно адаптуватися до стресових впливів, підтримувати емоційну рівновагу, відновлювати психічні ресурси та зберігати професійну ефективність у складних умовах. Теоретичний аналіз сучасних досліджень показує, що працівники соціономічної сфери піддаються підвищеному ризику професійного виснаження, що обумовлює необхідність формування стійких механізмів психологічної саморегуляції та адаптації. Метою статті є виявлення впливу віку та статі на рівень психологічної резильєнтності у представників допомагаючих професій. Емпіричне дослідження проведено з використанням україномовної адаптації шкали резильєнтності Коннора–Девідсона (CD-RISC). Вибірку склали фахівці соціономічних професій, які здійснюють професійну діяльність в умовах підвищеного стресу (представники хелперських професій). Для статистичної обробки даних застосовано коваріаційний дисперсійний аналіз, що дозволив оцінити вплив вікових і гендерних чинників на рівень особистісної резильєнтності. Результати дослідження засвідчили наявність статистично значущого впливу віку на рівень психологічної резильєнтності, що свідчить про її процесуальний характер та зв’язок із накопиченням життєвого й професійного досвіду. Водночас гендерні відмінності не виявили статистичної значущості після контролю вікового чинника, що дозволяє розглядати резильєнтність як переважно професійно й соціально зумовлену характеристику. Отримані дані підтверджують важливість урахування вікових особливостей у процесі психологічного супроводу фахівців допомагаючих професій. Практична значущість дослідження полягає у можливості використання результатів для розробки програм психологічної підтримки, спрямованих на профілактику професійного вигорання, зміцнення психічного здоров’я та підвищення адаптаційних ресурсів працівників у кризових умовах. Дослідження розширює уявлення про механізми формуFвання резильєнтності у соціономічній сфері та підкреслює її роль як важливого чинника професійної стабільності.

ОСОБИСТІСНА РЕСУРСНІСТЬ ЯК ПРЕДИКТОР СУБ’ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

2026-06-09T10:14:59+03:00

У статті представлено теоретико-емпіричне дослідження особистісної ресурсності як предиктора суб’єктивного добробуту студентської молоді. Здійснено аналіз сучасних наукових підходів до трактування поняття особистісних ресурсів у закордонній і вітчизняній психології. Розкрито зміст гуманістичного, екзистенційного, когнітивно-особистісного та ресурсного підходів, у межах яких особистісна ресурсність розглядається як інтегративна характеристика, що забезпечує здатність до саморозвитку, адаптації та подолання життєвих труднощів. Особливу увагу приділено ролі соціально-психологічних детермінант у формуванні ресурсності студентів в умовах навчальної діяльності. Емпіричне дослідження проведено на вибірці студентів медичного факультету з використанням опитувальника психологічної ресурсності особистості (ОПРО) О. Штепи. За результатами дослідження виокремлено три групи респондентів із низьким, середнім і високим рівнями психологічної ресурсності та здійснено їх порівняльний аналіз. Встановлено, що студенти з високим рівнем ресурсності характеризуються розвиненою саморегуляцією, високою професійною мотивацією, здатністю до самореалізації та ефективного використання внутрішніх ресурсів. Водночас студенти з низьким рівнем ресурсності демонструють недостатню впевненість у собі, знижену віру в успіх, обмежену емоційну відкритість і труднощі у міжособистісній взаємодії. Обґрунтовано, що особистісна ресурсність є важливим чинником підтримання суб’єктивного добробуту, психологічної стійкості й ефективності навчальної діяльності студентів. Зроблено висновок про необхідність цілеспрямованого розвитку внутрішніх ресурсів особистості, формування навичок саморегуляції, підвищення рівня усвідомлення власних можливостей і зміцнення соціальної підтримки як умов гармонійного розвитку студентської молоді.

СХИЛЬНІСТЬ ДО ОБМАНУ ТА САМООБМАНУ У ОСІБ З РІЗНИМИ АКЦЕНТУАЦІЯМИ ХАРАКТЕРУ: ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

2026-06-09T10:27:56+03:00

У статті представлено результати емпіричного дослідження зв'язку між типами акцентуацій характеру та схильністю до обману й самообману. Теоретичну основу дослідження складають еволюційно-психологічна концепція самообману В. фон Гіппеля та Р. Трайверса, соціально-когнітивний підхід Б.М. ДеПауло та А. Врія, а також типологічна концепція К. Леонгарда. Обман розглядається як багатокомпонентний феномен із когнітивною, емоційною, поведінковою та мотиваційною складовими; самообман як процес мотивованого спотворення сприйняття себе поза повним усвідомленням суб'єкта. Виокремлено основні форми самообману: заперечення, раціоналізацію, позитивні ілюзії, проекцію та мотивоване мислення. У дослідженні взяли участь 47 осіб (вік 18–58 років). Використано три психодіагностичні інструменти: характерологічний опитувальник К. Леонгарда – Г. Шмішека, опитувальник «Види та мотиви обману» О.Ю. Косьянової та україномовну адаптацію SDQ (Self-Deception Questionnaire) О.Ю. Косьянової (2025). Статистичну обробку здійснено методами описової статистики та кореляційного аналізу (коефіцієнт Спірмена, критерій Шапіро-Вілка) у SPSS. Встановлено, що мотив збереження репутації значущо позитивно пов'язаний з п’ятьма типами акцентуацій: педантичним (ρ = +0,537), збудливим (ρ = +0,523), гіпертимним (ρ = +0,491), тривожним (ρ = +0,388) та емотивним (ρ = +0,348); мотив маніпуляції іншими виявляє обернені зв’язки з дистимною (ρ = −0,457), збудливою, педантичною та гіпертимною акцентуаціями. Найбільш системним результатом щодо видів обману є негативна кореляція «самовиправдання» з шістьма акцентуаціями (гіпертимною, збудливою, педантичною, емотивною, тривожною та демонстративною), що вказує на типологічно зумовлені механізми психологічного захисту замість відкритого самовиправдання. Зв’язок акцентуацій із показниками самообману за SDQ є обмеженим; виявлено, що вищий загальний індекс самообману характерний для носіїв екзальтованого типу. Результати розширюють уявлення про особистісні детермінанти оманливої поведінки й обґрунтовують доцільність типологічного підходу у психодіагностиці та психокорекції. Розроблено психокорекційну програму «Автентичність без маски», спрямовану на корекцію оманливої поведінки з урахуванням акцентуаційного профілю особистості.

СТРЕСОСТІЙКІСТЬ ЯК ОСОБИСТІСНИЙ РЕСУРС ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ

2026-06-09T10:39:50+03:00

У статті здійснено теоретичний та практичний аналіз проблеми стресостійкості як одного з найважливіших ресурсів збереження психологічного благополуччя студентів-психологів. Актуальність проблеми зумовлена зростанням психоемоційного навантаження на студентську молодь в умовах сучасних соціальних викликів, зокрема воєнного стану, що супроводжується підвищеним рівнем тривожності, емоційної напруги та стресу. Особлива увага приділяється студентам-психологам, для яких стресостійкість є не лише умовою власного психологічного добробуту, але й важливою складовою майбутньої професійної діяльності. У дослідженні взяли участь 67 студентів-психологів. Для збору емпіричних даних використано психодіагностичні методики, спрямовані на визначення рівня стресостійкості, рівня стресу та психологічного благополуччя (добробуту). Статистична обробка результатів здійснювалася з застосуванням таких методів: критерій Фрідмана, критерій Вілкоксона з поправкою Бонферроні, кореляційний аналіз за Спірменом та лінійна регресія. У результаті дослідження встановлено, що більшість студентів мають середній рівень стресостійкості, помірний або низький рівень стресу та високий рівень психологічного добробуту. Виявлено статистично значущі відмінності між досліджуваними показниками, що свідчить про їхню неоднорідність. Кореляційний аналіз показав наявність значущих взаємозв’язків між усіма змінними: зі зниженням стресостійкості зростає рівень стресу та знижується психологічне благополуччя. Найбільш виражений зв’язок встановлено між рівнем стресу та психологічним благополуччям. Результати регресійного аналізу засвідчили, що рівень стресу є статистично значущим предиктором психологічного благополуччя, тоді як стресостійкість не виявляє самостійного предиктивного впливу. Це дозволяє припустити опосередкований характер її дії як особистісного ресурсу. Отже, стресостійкість відіграє важливу роль у регуляції психоемоційного стану особистості, проте її вплив на психологічний добробут реалізується переважно через зниження рівня переживання стресу. Отримані результати мають теоретичне та практичне значення для подальшого вивчення ресурсів психологічного благополуччя студентської молоді.

ПРОЯВИ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

2026-06-09T11:11:27+03:00

У статті досліджуються прояви творчого мислення молодших школярів в умовах інформаційної невизначеності, що зумовлено сучасними тенденціями розвитку суспільства та освітнього середовища. Автором підкреслено, що інтенсивне зростання обсягів інформації, її фрагментарність і суперечливість створюють підвищене когнітивне й емоційне навантаження, що впливає на продуктивність мислення дітей молодшого шкільного віку. У центрі уваги – формування здатності дітей орієнтуватися в інформаційному просторі, критично оцінювати дані та творчо трансформувати їх у процесі розв’язування нових завдань. Розглядаються ключові стратегії мислення учнів: аналогізування, комбінування та реконструювання, які забезпечують ефективну організацію творчої діяльності. Наведено приклади художніх і конструкторських робіт дітей, що ілюструють використання цих стратегій на різних етапах діяльності – від первинного задуму до завершеного продукту. Показано, що успішне творче розв’язування задач потребує формування образу- орієнтира, його розвитку та конкретизації, інтеграції мисленнєвих стратегій у процес практичної діяльності, корекції та рефлексії результату. Аналіз закордонних і вітчизняних досліджень підтверджує, що розвиток дивергентного і конвергентного мислення, активізація уяви, спостережливості й аналітичних навичок є необхідними умовами ефективного творчого функціонування дитини. Особливу роль відіграють ігрові та інтегровані освітні підходи, які стимулюють самостійне конструювання знань і пошук нестандартних рішень. Отримані результати підкреслюють значущість формування стратегіальної організації мислення як провідного механізму регуляції творчої діяльності у молодшому шкільному віці й обґрунтовують необхідність подальших емпіричних досліджень закономірностей прояву творчого мислення дітей в умовах динамічної інформаційної невизначеності.

ПСИХОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ УСПІХУ ТА СТРАТЕГІЇ АДАПТАЦІЇ ЖІНОК У ПОЛІТИЧНИХ ЛІДЕРСЬКИХ РОЛЯХ В УКРАЇНІ

2026-06-09T11:24:51+03:00

У статті досліджено психологічні фактори успіху та стратегії адаптації жінок у політичних лідерських ролях в Україні. Автори відзначають, що сучасні трансформації політичної сфери та зростання участі жінок у прийнятті рішень супроводжуються соціально-психологічними викликами, зокрема гендерними стереотипами та високими вимогами до компетентності та особистісних якостей. Теоретичний аналіз охоплює гендерний і біологічний підходи до політичного лідерства, а також дослідження когнітивних і емоційних ресурсів лідерок. Емпіричне дослідження проведено на вибірці 30 жінок – депутаток, керівниць органів місцевого самоврядування та очільниць громадських організацій міста Кривого Рогу. Для оцінки психологічних ресурсів застосовано методики «Маскулінність – фемінінність» С. Бем, опитувальник «Тип лідера» М. Белбіна та адаптовану методику «Стратегії подолання стресових ситуацій» (SACS). Результати показали баланс маскулінних і фемінінних рис, що забезпечує поєднання ініціативності, відповідальності й емпатії, необхідних для ефективної командної взаємодії та управлінських рішень. Вікові відмінності проявляються у стилях лідерства: молодші учасниці активніше генерують ідеї, представниці середнього віку координують й оцінюють діяльність команди, старші забезпечують стабільність і завершення завдань. Аналіз стратегій подолання стресу показав переважання соціально орієнтованих і конструктивних копінг-стратегій, включно з пошуком підтримки, обережними та раціональними діями, що сприяє збереженню психоемоційної стійкості й ефективності у політичному середовищі. Поєднання когнітивних і емоційних ресурсів, стратегічного мислення та адаптивних копінг-стратегій є ключовим фактором успішної діяльності жінок-лідерок. Результати мають практичне значення для розвитку програм підтримки лідерок, менторських ініціатив і подолання гендерних бар’єрів у політичній сфері.

ПСИХОАНАЛІТИЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ БІЗНЕСУ: ПАРТНЕРСТВО ЯК ПЕРЕНЕСЕННЯ У ДИНАМІЦІ ЗЛИТТЯ І ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ

2026-06-09T11:40:39+03:00

У статті представлено емпіричний випадок психоаналітичного консультування бізнесу, в якому досліджується динаміка партнерських взаємин у невеликій ІТ-компанії, заснованій двома друзями розробниками програмного забезпечення. Центральним феноменом дослідження є специфічна функція дружніх стосунків між засновниками, що виконувала одночасно стабілізуючу та дисфункціональну роль у системі організаційних відносин. На ранніх етапах близькість і взаємна довіра забезпечували компанії психологічний «контейнер» для переробки тривоги, пов’язаної з невизначеністю підприємницької роботи. З розвитком організації ця близькість перетворилася на фактор опору необхідній диференціації ролей, що швидко призвело до формування недовіри, посиленого контролю і мовчазного перегляду прийнятих рішень. Консультативний процес було побудовано з урахуванням принципів психоаналітичної організаційної практики і супервізії. Консультативні дії передбачали створення безпечного простору для осмислення взаємодії партнерів, нормалізацію конфлікту, спільний аналіз критичного епізоду і розмежування особистих і організаційних відносин. Результатом процесу стало підвищення здатності партнерів відкрито обговорювати стратегічні рішення, формалізація розподілу повноважень, інтеграція раніше витіснених критичних подій у колективний досвід компанії і трансформація прихованої недовіри у більш диференційовану і рефлексивну співпрацю. Висновки статті підкреслюють значення психоаналітичного підходу у консультуванні партнерських структур, що дозволяє осмислювати несвідомі динаміки взаємодії, зменшувати ризик структурної уразливості та підтримувати стійкий розвиток організації. Перспективи подальших розвідок сплановано у вивчення ролі особистих стосунків у партнерських компаніях і розробки моделі супервізії, здатної підтримувати диференціацію ролей у різних бізнес-системах.

СТРАТЕГІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕРЦЕПТИВНО-МИСЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИ РОЗВ’ЯЗУВАННІ ЗАДАЧ

2026-06-09T11:51:46+03:00

Множинність контекстів обумовлює множинність підходів до структурно-функціонального аналізу цих контекстів. Інформаційна невизначеність спричиняє виникнення проблемних ситуацій. Творче мислення пов’язане з вирішенням проблем за умов екстремальності та інформаційної невизначеності. Пізнання людиною нових, ще невідомих їй властивостей актуальних об’єктів має місце вже у дошкільному віці. Інтерпретація фактів здійснюється у процесі структурно-функціонального аналізу актуальної інформації. Побудова нового образу може відбуватися на основі незначної трансформації стартових знань про задачну ситуацію шляхом аналогізування, або комбінування чи реконструювання, якщо стартова інформація потребує радикальних змін. Адекватність створеного образу визначається досконалістю реалізованого творчого інструментарію. Магістральна ідея конструктивної сутності творчості особистості ґрунтується на функціонуванні багатошарових утворень, праобразною змістовністю яких є підсвідомість, передсвідомість і т. п. Слід включити в апарат наукового аналізу східні підходи до психологічного, особистості, діяльності, творчості тощо. Варто звернути увагу на ту частину медитативного процесу, коли вивчається новий об’єкт (у нашому випадку – умова задачі, проблеми, умови ситуації тощо). Розуміння нової інформації обумовлюється насамперед обов’язковою наявністю конкретних знань, умінь «накласти» їх на нову ситуацію. Стратегія визначається взаємозв’язком: 1) особистісної схильності до вибору й опрацювання інформації; 2) системи еталонуючих, проєктуючих й апробуючих тактик і дій, спрямованих на побудову конкретної структури із відповідними функціями. Творчий процес реалізується у формі трьох циклів: еталонування, проєктування, ескізування. Відповідно результатами функціонування цих циклів є розуміння, проєкт структури, попереднє (або остаточне) рішення. Творчий процес слід розглядати як складне контрапунктичне переплетіння циклів розуміння, проєктування й апробації проєкту. Регуляція розумового потоку розв’язання (принципово важливим є обов’язкове включення в аналіз саме поняття потоку рішення) може визначатися поняттям поточних рішень. Стратегія розв’язування поєднує зазначені три цикли, кожен з яких має свою структуру.

ОСОБЛИВОСТІ СТАВЛЕННЯ ДО ТРЕНІНГОВИХ ЗАНЯТЬ У РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

2026-06-09T11:58:11+03:00

У статті досліджено особливості ставлення учасників раннього юнацького віку до тренінгових занять. Обґрунтовано доцільність вивчення ставлення як внутрішньої позиції особистості до тренінгової форми роботи. У дослідженні взяли участь 59 осіб раннього юнацького віку, з яких 54 респонденти долучалися до тренінгових занять і склали основну вибірку. Проаналізовано результати дослідження отримані у процесі опитування за допомогою авторської анкети «Ставлення до тренінгових занять», яка включала запитання як закритого, так і відкритого характеру. Встановлено, що 63% респондентів дуже позитивно ставляться до участі у тренінгу, яка є для них є важливою формою активності; 25,9% досліджуваних зазначає, що ставлення є більше позитивним, ніж негативним; а в 11,1% опитаних участь у такій формі роботи викликає нейтральне ставлення і для них вона є більше не важливою, ніж важливою. Виявлено, що провідним мотиваційним чинником участі у тренінгу у ранньому юнацькому віці є внутрішні спонукання, які пов’язані із прагненням до особистісного зростання, самопізнанням. Ставлення до тренінгу залежить від сприятливого психологічного клімату та безпечного середовища. Встановлено, що значна частина респондентів почувалися безпечно під час участі у тренінгу; більш комфортно їм під час групової взаємодії (60,7%), ніж у процесі висловлювання думки у загальному колі (35,7%). Участь у тренінгових заняттях викликає в осіб раннього юнацького віку позитивне емоційне ставлення, а в деяких ситуаціях – нейтральне, амбівалентне, адже респонденти у своїх відповідях вказують різні емоційні переживання. Поведінкове ставлення пов’язане з переважанням внутрішньої мотивації прояву активності. Запропоновано рекомендації для поліпшення ставлення до тренінгових занять учасників раннього юнацького віку.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ В КОРПОРАТИВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2026-06-09T12:05:56+03:00

У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження психологічного благополуччя працівників у сучасному корпоративному середовищі в умовах воєнного стану. Обґрунтовано перехід організаційної психології від моделі подолання стресу до парадигми «культивування процвітання», де благополуччя розглядається як динамічна рівновага між вимогами роботи та ресурсами особистості. Уточнено зміст поняття «психологічне благополуччя» як багатовимірного конструкту, що охоплює емоційні, когнітивні та соціальні аспекти функціонування суб’єкта праці. Методологічний апарат дослідження склали адаптовані українською опитувальники. Емпірично встановлено, що загальний рівень благополуччя персоналу має виражену позитивну спрямованість із домінуванням середнього (31,4%) та вище середнього (27,2%) рівнів. Доведено, що структура процвітання працівників спирається переважно на соціально-ціннісні чинники: якість міжособистісних взаємин, усвідомлення сенсу діяльності та орієнтацію на професійні досягнення. Водночас виявлено «дзеркальну динаміку» стресу та ресурсів: попри стабільний психоемоційний фон, кожен четвертий респондент демонструє підвищений рівень сприйманого стресу, що вказує на ризик хронічного виснаження під впливом зовнішніх викликів. Визначено роль резильєнтності як фундаментального модератора, що нівелює деструктивний вплив середовища та підтримує активну життєву позицію. Встановлено, що задоволеність життям прямо залежить від суб’єктивної інтерпретації досвіду, де когнітивна гнучкість є запобіжником професійної деформації. Виявлено дефіцит емоційного комфорту та нерівномірність життєвої залученості, що дозволяє окреслити напрями психологічної корекції та організаційного розвитку. Результати дослідження можуть бути використані для розробки стратегій ментального здоров’я в організаціях та програм психологічної підтримки персоналу в кризових умовах.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ДИНАМІКА ПСИХОЕМОЦІЙНОГО СТАНУ НОВОПРИБУЛИХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В ПРОЦЕС АДАПТАЦІЇ ДО ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ: ПІЛОТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

2026-06-09T12:17:03+03:00

Дослідження виконане на базі одного із навчальних центрів ЗС України, що здійснює підготовку особового складу до виконання завдань військової служби. У цій статті описано результати дослідження психоемоційного стану військовослужбовців під час реалізації заходів Комплексної програми адаптації до умов військової служби та базової загальновійськової підготовки (БЗВП). Для дослідження використано короткі форми опитувальників «Шкала сприйнятого стресу» (PSS-10), «Коротка шкала опанування стресу» (BRCS), що дозволяють описати загальний рівень сприйняття стресу та його потенційних наслідків, складові уявної безпорадності та відсутності самоефективності та загальний рівень готовності справлятися зі стресом. Додатково використано опитувальник адаптації до військової служби, що дозволяє описати окремі фактори пристосування до виконання завдань служби та взаємостосунків з колегами. Вимірювання проводилися двічі: на початку Комплексної програми адаптації та в останній чверті БЗВП. Дослідження проводилося впродовж червня-жовтня 2025 року. Критеріями включення для участі у дослідженні були вік 25–60 років і проходження курсу БЗВП вперше. Аналіз отриманих даних здійснювався на основі порівняння показників сприйнятого стресу та опанування стресу респондентів, об’єднаних у групи за критерієм віку. Виявлено, що респонденти демонструють середній рівень загального сприйнятого стресу (за показниками уявної безпорадності та відсутності самоефективності) та середній рівень здатності до опанування стресу. Динаміка обох показників впродовж програми Адаптації та курсу БЗВП є незначною, виявлені зміни є статистично значущими лише для старшої вікової групи. У групах 25–34 роки та 35–44 роки виявлено тенденції до оберненого зв’язку між рівнем сприйнятого стресу та опануванням стресу. Показано наявність статистично значимих зв’язків між рівнем опанування стресу та адаптацією до військової служби. Найвищі показники адаптації виявлено за критерієм адаптації у відносинах з колегами/командирами та професійних очікувань.

СТИЛІ ГУМОРУ – ПРЕДИКТОРИ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ МОЛОДІ ПІД ЧАС ВІЙНИ

2026-06-09T12:27:03+03:00

У статті представлено емпіричне дослідження, в якому метою було вивчення та пояснення специфіки дії конкретного стилю гумору в ракурсі індикаторів резильєнтности української молоді (зокрема, за чинником статі), яка вже тривалий час перебуває в умовах невизначености, спричиненою війною. Стилі гумору здатні визначити поступ резильєнтности: її функціональний або дисфункціональний вектор. Окреслені завдання роботи досягалися завдяки застосуванню комплексу методів: теоретичних (аналізування, систематизування, порівняння), емпіричних (опитувальник щодо стилів гумору Р. Мартіна (HSQ), методика діагностування рівня резильєнтности К. Лапперт, авторська анкета), математико-статистичних і методів-тлумачення феноменів, що вивчалися. До дослідження на добровільних та анонімних засадах долучилося 215 осіб. Результати представленої студії відобразили диференційоване опосередкування у молоді рівня резильєнтности певним стилем гумору, зокрема в осіб чоловічої та жіночої статі. Процедура кореляційного аналізу (критерії Спірмена й Пірсона у відповідних випадках) зафіксувала таке: українська молодь наразі продемонструвала траєкторію пріоритетного вибору таких стилів гумору як самопідтримувальний та афіліативний. Самопідтримувальний гумор передусім став індикатором високого рівня їхньої резильєнтности, афіліативний – середнього, а самопринизливий – низького. Воднораз в осіб чоловічої статі під час війни засвідчено значуще резонування й увагу передусім до самодостатнього механізму резильєнтности без нагальної потреби афіліації, а жіночої – навпаки, екстернальний орієнтир у пошуку підтримки, чим вони підкріплюють свою резильєнтність. Агресивний стиль у представленій розвідці себе не засвідчив, чим створено прецедент дослідження його ролі в інших групах молоді (зокрема, військових).

ДОСВІД РОЗРОБКИ ОПИТУВАЛЬНИКА АКАДЕМІЧНОЇ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ

2026-06-09T12:39:06+03:00

У статті представлено результати комплексної розробки та психометричної валідизації авторського опитувальника академічної резильєнтності, що адаптований до викликів сучасного освітнього простору України. Актуальність проведеного дослідження зумовлена гострою науковою та соціальною потребою у створенні надійного діагностичного інструментарію для оцінки здатності студентської молоді зберігати високу продуктивність, суб’єктивний добробут та емоційну стабільність під впливом кумулятивних стресорів воєнного стану. На основі системного теоретичного аналізу феномен резильєнтності визначено як складний динамічний конструкт, що інтегрує когнітивні, емоційні, соціальні та поведінкові ресурси особистості майбутнього фахівця. У процесі емпіричної апробації запропонованої методики на репрезентативній вибірці здобувачів вищої освіти реалізовано процедуру послідовного факторного аналізу та ретельної перевірки внутрішньої узгодженості окремих шкал. Емпірично обґрунтовано остаточну п’ятифакторну структуру опитувальника, яка включає 23 твердження, розподілені за такими чинниками: «Когнітивна адаптивність», «Особистісна агентність», «Емоційна саморегуляція», «Соціально-інструментальний ресурс» та «Поведінкова наполегливість». Встановлено, що розроблена модель пояснює 58,95% сумарної дисперсії ознаки. Висока адекватність сформованої вибірки підтверджена показником КМО (0,808) та статистичною значущістю критерію сферичності Барлетта (p < 0,001). Особливу увагу у роботі приділено етапу статистичної оптимізації методики, під час якого свідоме вилучення баластних пунктів підвищило інформативність факторів і дозволило суттєво підвищити внутрішню надійність шкали «Поведінкова наполегливість» до рівня α = 0,673. Загальні показники узгодженості за всіма шкалами (коефіцієнт α-Кронбаха в межах від 0,645 до 0,852) та висока дискримінативність пунктів (коефіцієнти δ-Фергюсона знаходяться у діапазоні 0,823–0,939) засвідчують психометричну спроможність інструменту. Психометрично найбільш потужним ядром опитувальника визначено чинник особистісної агентності, що вказує на визначальну роль активної суб’єктної позиції студента у подоланні складних академічних перешкод. Отримані результати створюють надійне підґрунтя для подальшої стандартизації – визначення норм, традиційної валідації та встановлення показників ретестової надійності.

ОСОБЛИВОСТІ КОГНІТИВНИХ ВИКРИВЛЕНЬ ОСІБ СТАРШОГО ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ У РІЗНИХ УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

2026-06-09T12:46:41+03:00

Стаття присвячена вивченню когнітивних викривлень підлітків, що виникають у різних умовах інформаційної невизначеності. Підлітки щодня стикаються з дезінформацією та суперечливими повідомленнями, однак питання про те, як саме тип інформаційної ситуації впливає на помилки мислення, залишається мало дослідженим. Мета пілотного дослідження – встановити, які когнітивні викривлення притаманні підліткам залежно від типу інформаційної невизначеності – інформаційного розриву, інформаційної суперечності та інформаційного плато. Дослідження проводилось за допомогою «Методики текстуальних розривів», розробленої О. Мазяром. Судження, які продукували підлітки у різному форматі інформаційної невизначеності, оцінювались за шістьма показниками когнітивних викривлень: атрибутивна помилка, упередження підтвердження, упередження узгодженості, когнітивне спрощення, негативне упередження та наративність. Шкала оцінювання – від 0 до 3 балів. Вибірку склали 11 старших підлітків. Для статистичного аналізу результатів дослідження використовувались критерій Фрідмана та критерій Вілкоксона з поправкою Бонфероні. Відмінності між умовами інформаційної невизначеності виявились статистично значущими за всіма показниками. Найбільше когнітивних викривлень зафіксовано в умовах інформаційного розриву (M = 1,27). У цьому випадку домінують атрибутивна помилка й упередження підтвердження. В умовах інформаційної суперечності (M = 0,97) підлітки передусім усувають суперечність та спрощують ситуацію. Умова інформаційного плато дає найнижчий загальний рівень когнітивних викривлень (M = 0,83), проте зберігає наративну тенденцію. Отже, різні типи інформаційної невизначеності не просто підвищують або знижують рівень когнітивних викривлень, а змінюють їхню структуру.

КОРИГУВАННЯ ТВОРЧИХ МИСЛЕННЄВИХ ПРОЦЕСІВ ПІДЛІТКІВ ПРИ ГРУПОВОМУ РОЗВ’ЯЗУВАННІ ЗАДАЧ

2026-06-09T13:44:34+03:00

Наголошується на актуальності ефективної творчої групової взаємодії людей за умов екстремальності й інформаційної невизначеності. Подається аналіз рефлексивності як внутрішньо групової взаємодії, спрямованої на самоаналіз з метою вирішення задачі. Формулюються умови забезпечення ефективності групової рефлексивності. Обґрунтовується викладений у концепції Д. Колба принцип формування нового знання у процесі функціонування малої групи. Викладається суть концепції смислопородження К. Віка, що полягає у конструюванні групової ідентичності при вирішенні групою задачної ситуації. Аналізуються прояви колективного розуму. Напрацьований у ході рефлексії банк альтернативних інтерпретацій забезпечує ефективне функціонування спектру різноманітних смислів, що дозволяє здійснити швидку адаптацію до змін. Рефлексивність може акумулюватися у міжособистісному спілкуванні. Аналізується відома максима Ж. Піаже як психологічне підґрунтя розуміння сутності коригування творчих розумових процесів. Акцентується увага на функціонуванні психологічного механізму творчості. Розглядаються етапи творчого процесу. Обґрунтовується системо утворююча роль етапу знаходження суперечності. Здійснюється аналіз особливостей трансформації початкових умов задачі у шукані її умови. Застосування творчого інструментарію з метою побудови задуму ґрунтується на загальних принципах розвитку природи: аналогізування, комбінування, реконструювання. Презентується класифікація задач відповідно до значущості кожного з етапів творчого процесу. Здійснюється аналіз особливостей мисленнєвої діяльності підлітків. Аналізуються джерела кризи підліткового віку. Зіставляються два типи задач, з якими мають справу підлітки у процесі навчально-виховної роботи у школах і закладах позашкільної освіти. Обґрунтовується доцільність реалізації творчої групової гри як засобу коригування творчих розумових процесів підлітків. Акцентується увага на особливостях функціонування цього засобу на кожному з етапів творчого процесу. Подаються методики генерування нових ідей у процесі групової роботи. Пропонуються засоби коригування у підлітків чутливості до проблем стосовно різних сфер творчої діяльності.

ВПЛИВ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА НА ФОРМУВАННЯ «ОБРАЗУ Я» ПІДЛІТКА

2026-06-09T13:51:37+03:00

Стаття присвячена аналізу впливу сексуального насильства на формування «образу Я» підлітка. Розкрито як травмувальний досвід сексуального насильства дезорганізує становлення Я-концепції, порушує тілесну ідентичність, знижує самоцінність, змінює систему уявлень про себе, інших і світ, сприяючи формуванню стійких негативних уявлень про власне тіло, сексуальність, безпеку та межі. Показано, що у підлітковому віці, коли відбувається інтенсивне становлення ідентичності, така травма набуває особливої деструктивної сили, спричиняючи глибокі зміни у самооцінці, почутті цілісності, здатності відчувати себе суб’єктом, який має право на володіння власним тілом і життям. Теоретичну основу становлять три взаємодоповнювальні парадигми, які дозволяють комплексно описати дисрегуляцію «образу Я» підлітка, що пережив сексуальне насильство. Перша парадигма спирається на уявлення про тілесну травму та соматичну дисоціацію, в межах якої сексуальне насильство розглядається як подія, що порушує інтеграцію тілесного та психічного досвіду, веде до відчуження від власного тіла, соматизації психічного дистресу та розщеплення між переживанням і усвідомленням. Друга парадигма ґрунтується на теорії ранніх дезадаптивних схем і режимів особистості, що описує як травма сексуального насильства актуалізує схеми дефектності/сорому, недовіри/зловживання, уразливості до шкоди та порушених меж, які структурно вбудовуються в «Я-образ» підлітка та визначають його емоційні стани й поведінкові стратегії. Третя парадигма представлена сучасними концепціями дисоціації (включно зі структурною дисоціацією особистості) та дезорганізованої прив’язаності, що дозволяють описати розщеплення досвіду на частини, пов’язані з повсякденним функціонуванням і з травмувальними переживаннями, та показують як це розщеплення відбивається на цілісності Я-концепції підлітка. У статті розглянуто феномен дисрегуляції образу Я крізь призму порушення базових конструктів бажання, володіння та задоволення, які опосередковують ставлення підлітка до власного тіла, сексуальності та близькості. Наголошено, що сексуальне насильство формує специфічну «травму володіння», коли підліток втрачає відчуття приналежності до власного тіла, сприймає його як «чужий» чи «забруднений», що зумовлює внутрішні конфлікти між частинами Я, схильність до самозвинувачення, сорому, самопокарання, уникнення інтимності чи, навпаки, ризикованої сексуалізованої поведінки. Окреслено, що такі зміни в образі Я тісно пов’язані з порушеннями самооцінки, зниженням почуття власної гідності, труднощами у побудові довірливих стосунків і зростанням ризику девіантної й аутоагресивної поведінки у підлітковому віці. Центральне місце в емпіричній частині дослідження відведено використанню методу «Я-реконструкції» (Т.В. Павленко) як інструменту діагностики та терапевтичної реконструкції «образу Я» підлітків, які пережили сексуальне насильство. Описано ключові конструкти цього підходу та психодіагностичний інструментарій (опитувальники для оцінки стану Я-концепції, внутрішніх конфліктів, тілесного досвіду, травмувальних симптомів), що дає змогу виявити конструкцію дисрегуляції «Я-образу», характер дезадаптивних схем, рівень дисоціації та тілесної відчуженості. Показано, що поєднання вербальних і невербальних методів (наративних, образотворчих, тілесно-орієнтованих) створює умови для безпечного опрацювання травмувального досвіду в ситуації, коли пряме вербалізування сексуального насильства є ускладненим або неможливим. На основі інтеграції зазначених теоретичних парадигм запропоновано модель, в якій «образ Я» підлітка, що пережив сексуальне насильство, розглядається як результат взаємодії когнітивних схем, емоційних режимів, дисоціативних процесів і тілесних маркерів травми. Обґрунтовано, що цілеспрямована психотерапевтична робота, побудована на принципах травмоінформованого підходу та доповнена методами, спрямованими на відновлення емоційної регуляції, тілесної чутливості й інтеграції травмувального досвіду, створює умови для поступової реконструкції «образу Я» та зміцнення психологічної стійкості підлітка. Наголошено, що така реконструкція відкриває можливості не лише для зниження симптоматики, але й для формування більш цілісної, автономної та ресурсної Я-концепції, в якій травмувальний досвід інтегрується без тотального визначення ідентичності.

ІДЕНТИЧНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК ІНТЕГРАТИВНИЙ МЕХАНІЗМ САМОСВІДОМОСТІ

2026-06-09T15:16:52+03:00

У статті здійснено теоретико-концептуальний аналіз ідентичності особистості як інтегративного механізму самосвідомості в умовах сучасних соціальних трансформацій. Актуальність проблеми обґрунтовано з урахуванням впливу глобалізаційних процесів, цифровізації, воєнних подій і зростання криз ідентичності, що супроводжуються зниженням психологічного добробуту й ускладненням адаптації особистості. Розкрито сутність ідентичності як внутрішньої структури, що забезпечує цілісність, безперервність і узгодженість «Я» у часі та просторі, а також її роль у підтриманні суб’єктної позиції та здатності до саморегуляції. Проаналізовано основні наукові підходи до розуміння ідентичності – психосоціальний, психодинамічний, теорію самодетермінації та наративний підхід. Обґрунтовано, що ідентичність є механізмом інтеграції особистісного досвіду, соціальних ролей, мотиваційних структур і смислових орієнтацій. Показано, що рівень інтегрованості ідентичності безпосередньо пов’язаний із психологічною стійкістю, автономністю та здатністю до відповідального прийняття рішень. Визначено багаторівневу структуру ідентичності, що включає особистісний, соціальний, професійний і національний виміри. Охарактеризовано їхні функції у забезпеченні внутрішньої цілісності, соціальної включеності, смислової спрямованості розвитку та ціннісної визначеності особистості. Доведено, що узгоджена взаємодія цих вимірів формує цілісну систему самосвідомості, тоді як їхня дезінтеграція може призводити до криз самототожності та внутрішніх конфліктів. Отримані результати розширюють теоретичне розуміння ідентичності як ключового інтегративного механізму самосвідомості та окреслюють перспективи подальших досліджень у контексті психологічної підтримки особистості в умовах суспільних криз.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФЕНОМЕНУ ДОРОСЛІШАННЯ У ПЕРІОД EMERGING ADULTHOOD

2026-06-09T15:25:13+03:00

Стаття присвячена теоретичному аналізу феномену emerging adulthood – проміжної дорослості – як самостійного, повноцінного етапу розвитку особистості у віці 18–29 років, що має власну феноменологію, психологічні завдання та специфічні ризики. На основі концепції Арнетта та сучасних міжнародних емпіричних досліджень розглядаються ключові характеристики цього періоду: інтенсивний пошук ідентичності, нестабільність, зосередженість на собі як необхідна умова формування автономії, відчуття «між» і широке бачення можливостей. Показано, що традиційні соціально-демографічні маркери дорослості поступаються місцем суб’єктивному відчуттю зрілості, в основі якого лежить прийняття відповідальності за власні рішення, розвиток незалежності та готовність до стабільних стосунків. Окремо проаналізовано динаміку статусів ідентичності: зобов’язання й усвідомлені вибори корелюють зі зниженням тривожності і вищою самооцінкою, тоді як нав’язливе повторення без просування (ruminative exploration) є предиктором психологічного дистресу. Розглянуто роль сенсу життя як ключового опосередковуючого фактору між пошуком ідентичності та психічним здоров’ям: присутність сенсу пом’якшує негативні наслідки невизначеності, тоді як його відсутність посилює стрес і незадоволеність. Результати розміщено в українському контексті воєнної та соціальної нестабільності, яка радикально трансформує траєкторії дорослішання й посилює вразливість молоді з нестійкими статусами ідентичності. Обґрунтовано необхідність психосоціальних інтервенцій, зорієнтованих не лише на емоційне регулювання, а й на розвиток суб’єктності, рефлексію цінностей і цілеспрямоване формування сенсу.

ФОРМУВАННЯ ДОВІРИ ДО ОСОБИСТОСТІ ЯК БАГАТОРІВНЕВИЙ ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС

2026-06-09T15:36:09+03:00

У статті здійснено теоретичне узагальнення проблеми формування довіри до особистості як багаторівневого психологічного процесу, що розгортається в умовах неповної інформації та неминучого міжособистісного ризику. Довіра інтерпретується як інтегрований стан, у якому поєднуються когнітивне оцінювання надійності іншої людини, емоційне переживання безпеки у взаємодії та поведінкова готовність до кроку, пов’язаного з відкритістю, співпрацею або делегуванням. Показано, що довіра до конкретної особи не зводиться до симпатії чи загального позитивного ставлення, оскільки передбачає очікування відповідальної й передбачуваної поведінки партнера та перевіряється, насамперед, узгодженістю слів і дій у повторюваних ситуаціях. Концептуально довіра поєднує бачення базової довіри як ранньої установки безпеки, соціально навчальну логіку формування узагальнених очікувань надійності, підхід самоефективності як внутрішнього ресурсу прийняття соціального ризику, а також системне розуміння довіри як механізму редукції складності взаємодії. Обґрунтовано, що ключовими маркерами стану довіри виступають компетентність, доброзичливість та цілісність, причому дефіцит цілісності підважує стан довіри глибше, ніж помилки компетентності, оскільки змінює інтерпретацію намірів та ускладнює прогнозування майбутньої поведінки. Окремо проаналізовано співвідношення когнітивних та афективних підстав довіри та показано, що їх нерівномірний розвиток зумовлює специфічні конфігурації взаємодії, коли відносини довіри залишаються або функціонально стабільними без емоційної безпеки, або емоційно теплими без достатньої надійності для відповідальних рішень. Важливим результатом є висвітлення ролі нестабільності оцінок стану (рівня) довіри, що пов’язано не лише з упередженістю, а й з випадковою варіативністю суджень, яку доцільно розглядати як шум, оскільки саме він може створювати враження непередбачуваності партнера навіть без реальних змін у його поведінці. Розкрито логіку відновлення довіри після порушення очікувань та підкреслено залежність відновних стратегій від типу порушення.

ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ТРИВОЖНИХ РОЗЛАДІВ У КЛІНІЧНО-ПСИХОЛОГІЧНОМУ ВИМІРІ

2026-06-09T15:48:25+03:00

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз психофізіологічних механізмів тривожних розладів у контексті сучасної клінічної психології з урахуванням міждисциплінарних підходів. Розглянуто сучасні уявлення про нейробіологічні, вегетативні та нейроендокринні процеси, що лежать в основі формування та підтримання тривожної патології, зокрема особливості функціонування центральної нервової системи та механізми кортикального гіперзбудження. Проаналізовано роль вегетативної нервової системи у виникненні тривожних станів, акцентовано увагу на феномені симпатичної гіперактивації, зниженні парасимпатичної активності та порушенні автономного балансу. Висвітлено значення варіабельності серцевого ритму як об’єктивного інтегрального психофізіологічного показника рівня тривоги й адаптаційних можливостей організму. Окрему увагу приділено нейроендокринним механізмам тривожних розладів, передусім дисфункції осі гіпоталамус-гіпофіз–наднирники, порушенням добового ритму секреції кортизолу та їхнього зв’язку з хронічним стресом. Розглянуто сучасні клініко-психологічні підходи до діагностики тривожних розладів, включно з використанням психометричних інструментів, опитувальників та психофізіологічних маркерів. Проаналізовано ефективність методів психологічної корекції, зокрема когнітивно-поведінкової терапії, біологічного зворотного зв’язку та технік саморегуляції, з позиції їхнього впливу на показники вегетативної та нейроендокринної регуляції. Встановлено, що інтеграція психофізіологічних методів у клінічно-психологічну практику підвищує точність діагностики, дозволяє об’єктивізувати психічні стани та сприяє підвищенню ефективності терапевтичних втручань. Запропоновано інтегративну модель психофізіологічного супроводу тривожних розладів, яка поєднує об’єктивні фізіологічні показники із суб’єктивними клініко-психологічними характеристиками.

ПОДОЛАННЯ ТРИВОЖНОСТІ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ: РОЛЬ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРОСВІТИ ДЛЯ БАТЬКІВ

2026-06-09T14:03:26+03:00

Стаття висвітлює роль психологічної просвіти для батьків у подоланні тривожності підлітків. У межах формувальної стратегії дослідження обрано якісний доекспериментальний план для однієї групи з попереднім і підсумковим вимірами та однією незалежною змінною за схемою OXO. Співставлялися результати дослідження тривожності за допомогою шкали SCARED-C (для підлітків) та шкали SCARED-P (яка дозволяє оцінити тривожність дитини з позиції батьків) до і після програми психологічної просвіти для батьків. Важливо зазначити, що результати дослідження тривожності з використанням вказаних шкал є передусім скринінговими, тому однозначною є потреба у поглибленому аналізі показників тривожності. Метою програми для батьків було підвищення психологічної компетентності щодо підтримки підлітків у подоланні тривожності, а також формування у батьків навичок ефективної комунікації та емоційної підтримки. Перевірка статистичної достовірності результатів дослідження здійснювалась за допомогою критерію знаків G. Використання шкали SCARED-C показало, що після впровадження програми психологічної просвіти для батьків збільшився відсоток підлітків із низьким рівнем загальної тривожності, зменшився відсоток дітей із середнім і високим рівнем загальної тривожності. Аналіз окремих показників тривожності за шкалою SCARED-C також показав позитивну динаміку після впровадження програми психологічної просвіти для батьків. Виявлено зменшення відсотку дітей, які мають ознаки панічного розладу, генералізованого тривожного розладу, сепараційної тривоги, соціальної та шкільної фобії. Використання шкали SCARED-P теж проілюструвало подібну тенденцію: збільшився відсоток підлітків із низьким рівнем загальної тривожності, зменшився відсоток дітей із середнім та високим рівнем загальної тривожності. Аналіз окремих показників тривожності за шкалою SCARED-P також показав позитивну динаміку після впровадження програми психологічної просвіти. Варто зауважити, що найбільше відсоткове вираження позитивної динаміки як за шкалою SCARED-С (опитування підлітків), так і за шкалою SCARED-P (опитування батьків) прослідковується щодо ознак панічного розладу та генералізованого тривожного розладу, що підкреслює найбільшу ефективність розробленої програми саме стосовно цих показників тривожності. Загалом виявлені тенденції свідчать про ефективність впровадженої програми психологічної просвіти для батьків, оскільки і підлітки, і їх батьки відмічають зменшення ознак загальної тривожності, панічного розладу, генералізованого тривожного розладу, сепараційної тривоги, соціальної та шкільної фобії. Статистичним підтвердженням ефективності програми психологічної просвіти є дані, отримані за допомогою критерію знаків G, який використано для аналізу динаміки показників тривожності за шкалами SCARED-C та SCARED-P. Розроблена програма може використовуватися щодо пошуку ресурсів підтримки в сім’ї та зниження рівня тривожності у підлітковому віці.

КОРЕКЦІЯ СЕНСОМОТОРНИХ ПОРУШЕНЬ У ДІТЕЙ ЗАСОБАМИ ТВОРЧОЇ ПРЕДМЕТНО-ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2026-06-09T14:15:47+03:00

У статті представлена концепція корекції сенсомоторних порушень у дітей засобами предметно практичної творчої діяльності. Представлена програма корекції сенсомоторних порушень шляхом навчання дітей новим творчим діям із новими предметами. Програма корекції базується на принципах творчої конструктології, що дозволяє максимально активізувати роботу вторинних і третинних полів головного мозку і тим самим забезпечувати складніші вищі форми аналізу та синтезу сенсорної інформації, що поступає до дитини. Розроблена корекційна програма включала чотири базові рівні. Перший базовий рівень включав сенсорне виокремлення нових ознак і фокусування уваги на актуальній конкретній сенсорній модальності. Другий сенсорний інтегративний рівень включав роботу спрямовану на інтеграцію окремих сенсорних ознак у нові цілісні образи та розвиток вмінь комбінувати ці ознаки для створення нових образів. На третьому рівні здійснювалась робота щодо інтеграції сенсорних і моторних актів дитини з акцентом на статиці та динаміки дії з предметом. Четвертий рівень предметно-практичного експериментування включав формування образних компонентів дій із предметам, завдяки яким формувався задум дії з предметом. На кожному із зазначених рівнів корекція сенсомоторних порушень здійснювалась з урахуванням поступового ускладнення механізмів інтеграції сенсорної інформації та її переходу у відповідні творчі експериментальні предметно-практичні дії. Методологічні принципи аналогізування, комбінування та реконструювання в процесі корекційної роботи реалізувались через методи сенсорного виокремлення аналогу, сенсорного поєднання кількох аналогів; сенсорного виокремлення статики руху та динаміки руху. За таких умов всі види роботи дітей із новими руховими програмами і практичним діями із предметами протікали як творча діяльність, що обумовлювало більш швидке, якісне та точніше сенсорне реагування, у них розвивалась певна сенсорна «інструментальність», що давала дитині можливість свідомо виокремлювати у сенсорному потоці певну сенсорну модальність для її творчого дослідження, ставати автором «архітектором» свого сенсомоторного досвіду.

СУПЕРВІЗІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ РОЗВИТКУ САМОСВІДОМОСТІ КЛІНІЧНИХ ПСИХОЛОГІВ

2026-06-09T14:27:10+03:00

У статті розглянуто супервізію як важливий професійний інструмент розвитку самосвідомості клінічних психологів. Актуальність дослідження зумовлена зростанням вимог до рефлексивної компетентності фахівців у сфері ментального здоров’я, здатності усвідомлювати власні емоційні реакції, внутрішні конфлікти та особливості взаємодії з клієнтами (пацієнтами) у терапевтичному процесі. У межах сучасних психодинамічних та інтерсуб’єктивних підходів супервізія розглядається не лише як форма професійного моніторингу ефективності або навчання, а як простір глибокої рефлексії, що сприяє усвідомленню внутрішніх процесів психолога та особливостей його професійного функціонування. Метою статті є теоретичний аналіз ролі супервізії у формуванні та поглибленні самосвідомості клінічних психологів. У роботі проаналізовано наукові підходи до розуміння супервізії як рефлексивного та інтерсуб’єктивного процесу, в межах якого актуалізуються феномени перенесення, контрперенесення, ізоморфізму та паралельного процесу. Показано, що супервізійний простір створює умови для усвідомлення фахівцем власних реакцій на пацієнта, дослідження професійних труднощів і трансформації особистісного досвіду у ресурс професійного розвитку. Обґрунтовано, що розвиток самосвідомості клінічного психолога у процесі супервізії відбувається через рефлексію професійної ролі, усвідомлення меж відповідальності, опрацювання емоційних переживань та інтеграцію професійного та особистісного досвіду. Наголошено, що систематична супервізійна практика сприяє підвищенню якості психологічної допомоги, запобігає професійному вигоранню та забезпечує етичність психотерапевтичної роботи. Резюмовано, що супервізія постає важливим механізмом професійного становлення клінічних психологів і подальшого фахового розвитку, оскільки сприяє розвитку рефлексивності, поглибленню саморозуміння та формуванню здатності усвідомлювати складні міжособистісні процеси, які виникають у терапевтичній взаємодії.

ТИПОЛОГІЧНА ДИНАМІКА ОСОБИСТОСТІ: КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ

2026-06-09T14:36:55+03:00

Представлена для ознайомлення концепція являє собою подвійну модель особистості, що описує структуру та динаміку психічного функціонування різних типів. На структурному рівні особистість визначено як базову стабільну конфігурацію імпульсивної енергії та соціальних фільтрів. На функціональному рівні це представлено здатністю суб’єкта продукувати імпульсивну енергію (природну активність) та структурувати її у межах актуальних соціальних фільтрів. Зіставлення цих двох параметрів саморегуляції дозволяє виокремити чотири основних типи особистості. Зокрема, конгруентний тип має приблизно однакові за силою імпульси та фільтри, конформний тип демонструє помітне переважання фільтрів над імпульсами, у психотичного типу відбувається переважання імпульсів над фільтрами, в ізольованого типу фіксується пропорційна слабкість імпульсів і фільтрів. Типи особистості оцінюються як психічні атрактори, до яких суб’єкт тяжіє у процесі життєдіяльності. Психодинаміка типів особистості є наслідком віддалення або наближення індивіда до психічного атрактора. Особистісна динаміка стає виразною у випадку або деформації типів, коли відбуваються суттєві зміни у силі прояву одного з параметрів саморегуляції (імпульсів або фільтрів), або у випадку компенсації особистісного типу, коли одночасно змінам підлягають обидва параметри (і імпульси, і фільтри). Процеси типологічної деформації та компенсації обумовлюють різний рівень невротизації індивіда. У випадку типологічної деформації невротизація є помірною. Це об’єктивується у втраті глибини атрактора, але суб’єкт перебуває у його межах, хоча демонструє дещо нетипову для себе поведінку. У випадку компенсації особистісного типу невротизація стає сильною. Тоді з високим ступенем імовірності можна прогнозувати ризик зміни атрактора, що позначається на типологічному переході особистості.

СІМЕЙНА ПІДТРИМКА ЯК ФАКТОР ПОДОЛАННЯ КОНФЛІКТІВ І СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

2026-06-09T14:46:00+03:00

У статті здійснено теоретичний аналіз ролі сімейної підтримки як важливого чинника подолання міжособистісних конфліктів і ресурсу соціально-психологічної реабілітації особистості в умовах тривалих кризових викликів, зумовлених воєнною агресією проти України. Обґрунтовано, що професійна діяльність військовослужбовців та працівників сектору безпеки і оборони супроводжується підвищеним рівнем стресового навантаження, емоційної напруги та ризику розвитку посттравматичних реакцій, що негативно впливає на міжособистісну взаємодію та функціонування сімейної системи. Особливу увагу приділено концепції сімейної резильєнтності, відповідно до якої родина розглядається як динамічна система, здатна адаптуватися до кризових подій, забезпечувати емоційну підтримку та сприяти психологічній стабілізації її членів. Висвітлено основні механізми позитивного впливу сімейного середовища, серед яких емоційна підтримка, стабілізація ідентичності через актуалізацію соціальних ролей, розвиток довірливої комунікації та формування безпечного психологічного простору для вираження переживань. Разом із тим, проаналізовано деструктивні чинники, що можуть ускладнювати функціонування сім’ї в умовах війни, зокрема трансформацію сімейних ролей, труднощі комунікації, феномен «кризи повернення» після тривалої розлуки та ризики вторинної травматизації членів родини. Наголошено на необхідності впровадження сімейно орієнтованих підходів у систему психологічної допомоги та соціально-психологічної реабілітації військовослужбовців і працівників сектору безпеки та оборони. Акцентовано увагу на тому, що інтеграція сімейного ресурсу у реабілітаційні програми, розвиток психоосвітніх заходів сприятимуть підвищенню ефективності процесу психологічного відновлення та соціальної реінтеграції особистості.

АДАПТАЦІЯ ТА ПСИХОМЕТРИЧНА ВАЛІДИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВЕРСІЇ ОПИТУВАЛЬНИКА КОГНІТИВНИХ ПОМИЛОК (CFQ) Д. БРОДБЕНТА

2026-06-09T15:01:21+03:00

У статті представлено результати адаптації та психометричної перевірки української версії «Опитувальника когнітивних помилок» (Cognitive Failures Questionnaire, CFQ) Д. Бродбента. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю надійного інструментарію для оцінки суб’єктивної когнітивної надійності особистості в умовах високого інформаційного навантаження та стресу. Вибірку дослідження склали 200 осіб (35 чоловіків та 165 жінок) віком від 16 до 57 років (M = 25,1; Me = 19). Для перевірки валідності використано шкалу сприйманого стресу (PSS-10) та П’ятифакторний опитувальник усвідомленості (FFMQ). За результатами експлораторного факторного аналізу (метод факторизації головної осі з Oblimin-обертанням) виявлено стійку чотирьохфакторну структуру конструкту: загальна забудькуватість, відволікання, моторні промахи та дефіцит виконавчого контролю. Встановлено високу внутрішню узгодженість методики (альфа Кронбаха = 0,96) при оцінці когнітивних збоїв за останній місяць. Аналіз дескриптивних статистик виявив значну позитивну асиметрію й ексцес (As = 2,64; Ex = 17,9) для фактора моторних промахів, що вказує на його специфічну роль у структурі когнітивної вразливості. Підтверджено конвергентну валідність інструменту: загальний бал когнітивних помилок прямо корелює зі стресом (r = 0,39) та має обернений зв’язок із рівнем усвідомленості (r = -0,51). Виявлено, що стать не має статистично значущого впливу на частоту помилок (в усіх випадках p > 0,05), тоді як вік демонструє обернену кореляцію (r = -0,19), що свідчить про вищу схильність молоді до фіксації власних когнітивних збоїв. Отримані результати дозволяють рекомендувати українську версію CFQ для використання у наукових розвідках, професійному відборі та прикладній діагностиці когнітивної надійності фахівців у стресогенних умовах діяльності, а також для моніторингу когнітивного навантаження студентів.