Журнал соціальної та практичної психології

КОЛЕКТИВНІ ТРАВМИ УКРАЇНЦІВ ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ

2024-12-27T08:02:57+02:00

Анотація. У статті розглядається проблема формування національної ідентичності особистості під впливом колективних травм. Аналізуються випадки проявів трансгенеративного травматичного досвіду і його смислова артикуляція, що його українці наразі отримують в умовах війни з рф. Нації формуються та зміцнюються через боротьбу за своє існування, яка може проявлятися як у фізичному протистоянні, так і в культурно-економічних змаганнях. Протистояння України російській агресії підкреслює силу української національної ідентичності, яка стає джерелом гордості для українців. Умови війни посилюють колективну пам’ять та національну приналежність, проявляючись через героїзм і самопожертву, що сприяє формуванню образу українця як борця за незалежність. Історичні переломні моменти, особливо трагічні події, мають великий вплив на національну пам’ять і сприйняття власної історії. Українська історія містить багато таких сторінок, хоча цей досвід не є унікальним і його переживали більшість націй, які зараз є лідерами геополітичних процесів. На рівні колективної пам’яті нації можуть змінювати чи витісняти неприємні спогади, замінюючи їх на міфологізовані версії, що перетворюють травматичні події на героїчні епоси. Це дозволяє колективно впоратися з травматичним досвідом і створювати позитивний образ національної ідентичності. У висновках дослідження наголошується на важливості правильної суспільної артикуляції нового травматичного досвіду українців, що виник через збройну агресію росії. Травма війни може вплинути на майбутні відносини з росіянами та сформувати ксенофобні уявлення, подібно до того, як це сталося з німцями після процесу денацифікації. Правильне осмислення і нарація цього досвіду можуть зміцнити національну гордість, зупинити міграційні процеси, посилити відчуття національної приналежності та допомогти подолати комплекс національної меншовартості, що прищеплювався радянською та імперською ідеологією.

УНІВЕРСАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ ІЗ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ДЛЯ ФАХІВЦІВ ПЕРШОЇ ЛІНІЇ: МЕТОДОЛОГІЯ, СТРУКТУРА, ВПРОВАДЖЕННЯ

2024-12-27T08:09:55+02:00

Анотація. У цій статті описано результати розробки програми «Універсальний тренінг психічного здоров’я» (УТПЗ), яка спрямована на підготовку фахівців першої лінії до взаємодії з людьми зі складнощами психічного здоров’я. Задля підвищення доступності та розширення охоплення населення послугами у сфері психічного здоров’я в усьому світі діє принцип делегування функції первинної психосоціальної підтримки осіб із психічними розладами навченим фахівцям першої лінії. Універсальний тренінг з психічного здоров’я, який є українським продуктом, розроблявся як освітня програма для фахівців першої лінії щодо якісного реагування під час взаємодії з людьми, що потребують допомоги з питань психічного здоров’я. Такими фахівцями є працівники поліції, державної служби з надзвичайних ситуацій, соціальних служб, цен- трів зайнятості, закладів освіти, фармацевтичні працівники, представники духовенства та інші, хто щодня спілкується з багатьма людьми. Універсальний тренінг з психічного здоров’я розроблено в межах Українсько-Швейцарського проєкту «Психічне здоров’я для України» (MH4U). Тренінг є універсальним, оскільки його 5-крокова модель пропонує стандартну структуру для взаємодії з людьми зі складнощами психічного здоров’я. Крім того, цей алгоритм підходить для різних фахівців першої лінії, оскільки загальна структура взаємодії не змінюється, а змінюється лише перелік психічних розладів, з якими найчастіше стикаються у своїй роботі фахівці тієї чи іншої сфери. Програма навчає п’яти відносно простих, але важливих кроків: розпізнати стан психічного здоров’я, почати розмову про психічне здоров’я та зменшити стигму, надати підтримку та надію на підвищення якості життя, скерувати за професійною допомогою та переконатися, що рекомендація була успішною.

ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ РОЗВИТОК ЯК ЛІМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС У ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ ПСИХОСИНТЕЗУ

2024-12-27T08:22:32+02:00

Анотація. У статті порушено проблему психологічного означення лімінальності, яка вирішується через взаємозв’язок зовнішнього та внутрішнього, аналіз якого представлено у базових концепціях психосинтезу. На цій підставі здійснено теоретико-методологічний аналіз посттравматичного розвитку дорослого як лімінального процесу, в якому розрізняють порогове самопізнання та порогову самозміну. У дослідженні основна увага зосереджена на теоретичному обґрунтуванні основних етапів психосинтезу, які збігаються з психоедукаційними завданнями посттравматичного розвитку як цілеспрямованого саморозвитку особистості дорослого в умовах організованої психологічної допомоги різних видів. На основі саморефлексії емпіричного досвіду застосування психосинтезу в умовах повномасштабної війни автори висувають ідею посттравматичної невротизації (лімінальної паузи) через домінування захисної субособистості у структурі травмованої особистості клієнта. Натомість пропонується альтернативний варіант психологічного відновлення – посттравматичний розвиток, який виключає гіперототожнення як з травмованою, так і із захисною субособистостями. В основу методології посттравматичного розвитку на засадах психосинтезу покладено розвиток здатності свідомого Я до розототожнення з різноспрямованими субособистостями у структурі порогового самопізнання («знання себе»). У структурі порогової самозміни на одиничних прикладах ілюструється проблема саморегуляції та самореалізації дорослих у постлімінальний період засобами розвитку волі. Наголошується, що лише внаслідок досягнення ідентифікаційної невизначеності, коли будь-яка субособистість кваліфікуються дорослим клієнтом як хибне ототожнення, уможливлюється здатність до «володіння собою» та «перетворення себе». Зауважується, що посттравматичне зростання трактується як дочасний процес психологічного виживання у межах потенційного посттравматичного розвитку, спрямованого на максимальну реалізацію Самості, теоретичний аналіз якої також представлено в статті.

ВПЛИВ БУЛІНГУ НА ВИНИКНЕННЯ ТРИВОЖНОСТІ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

2024-12-26T16:44:42+02:00

Анотація. У статті описані результати експериментального дослідження впливу булінгу на виникнення тривожності у підлітковому віці. Процедура дослідження відповідала схемі квазіексперименального плану ex-post-facto із залученням однієї експериментальної та однієї контрольної групи. На першому етапі дослідження отримано емпіричні дані про наявність булінгу за допомогою комплексного опитувальника OLWEUS у закладах освіти (описаного авторським колективом у складі Л. Найдьонової, Ю. Букіної, Л. Григоровської, Н. Дятла). На основі результатів дослідження учнів було розподілено на експериментальну та контрольну групу. До експериментальної групи увійшли учні, результати опитування яких проілюстрували те, що вони зазнавали булінгу. До контрольної групи увійшли учні, результати опитування яких проілюстрували те, що вони не зазнавали булінгу. На другому етапі дослідження аналізувались прояви тривожності досліджуваних експериментальної та контрольної груп за допомогою шкали SCARED-C (опитувальник для дітей та молоді). Перевірка статистичної достовірності результатів дослідження здійснювалась за допомогою t-критерію Стьюдента для незалежних вибірок. Дослідження наявності булінгу в учнів експериментальної групи показало, що 81,82% досліджуваних 1-2 рази за останні кілька місяців зазнавали булінгу у школі у формі образливих прізвиськ та насміхання, наклепів, залякування, принизливих повідомлень за допомогою соціальних мереж і телефонних дзвінків. Досліджувані контрольної групи не зазнавали булінгу у школі. Порівняння відсоткового вираження видів тривожності в учнів обох груп та використання t-критерію Стьюдента засвідчило підтвердження гіпотези про те, що наявність булінгу у шкільному середовищі зумовлює виникнення соціальної та шкільної фобії. Однак отримано спростування гіпотези щодо причин виникнення ознак тривожного та панічного розладу з вираженими соматичними симптомами тривоги. Іншими словами, прояви цих видів тривожності у досліджуваних експериментальної групи провокуються не виключно наявністю булінгу у шкільному середовищі, а й іншими вагомими факторами, які потребують вивчення. Також додаткового вивчення потребують причини, які зумовлюють високе відсоткове вираження цих видів тривожності в учнів контрольної групи, які не зазнавали булінгу протягом останніх кількох місяців.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОГРАМИ «ПСИХОСОЦІАЛЬНА ПІДТРИМКА ДЛЯ ОСВІТЯН»

2024-12-26T16:51:36+02:00

Анотація. Дослідження стало спільною роботою ГО «Смарт освіта», Житомирського державного університету, міжнародної організації «Americares» (за наукового консультування асоційованої професорки Іллінойського університету докторки Тари Пауелл). Програма «Психосоціальна підтримка для освітян» розроблена як відповідь на виклики війни та спрямована на розвиток обізнаності вчителів із питань психічного здоров’я та готовності до психосоціальної підтримки учнів та їхніх батьків. Завданнями актуального дослідження була перевірка ефективності програми Психосоціальної підтримки освітян та здійсненність програми під час війни в Україні. Програма побудована на основні Універсального тренінгу з психічного здоров’я для фахівців першої лінії (Україно-Швейцарський проєкт «Психічне здоров’я для України»), що дозволило врахувати як світові тенденції у здійсненні першого втручання у психічне здоров’я, так і український контекст. Дослідженням охоплено педагогів різних ланок освіти всіх регіонів України. Дослідження ефективності програми здійснене як нерандомізоване контрольоване дослідження у три етапи: до, після та через місяць після навчання за Програмою. Результати підтвердили статистично значимі зміни за показниками обізнаності з питань психічного здоров’я та основними кроками здійснення психосоціальної підтримки в експериментальній групі, тоді як у вчителів з контрольної групи виявлені зміни є незначними і такими, що можуть вважатися випадковими. Здійснено опис окремих тенденцій динаміки обізнаності та готовності вчителів залежно від ланки освіти, в якій працюють, досвіду педагогічної діяльності та рівня освіти. Найвищі показники динаміки обізнаності продемонстрували освітяни, що працюють у початковій ланці та у загальній середній освіті. Натомість значимих відмінностей між вчителями, що проживають у різних регіонах, у місті та сільській місцевості не виявлено.

РОЛЬ ЕГОЇЗМУ У ФОРМУВАННІ АЛЬТРУЇСТИЧНОЇ МОДЕЛІ ПОВЕДІНКИ

2024-12-27T08:34:49+02:00

Анотація. Автори статті ставили за мету проаналізувати, яким чином егоїзм, традиційно сприйнятий як негативна риса особистості, може позитивно впливати на формування альтруїстичної поведінки. Стверджується, що егоїзм виконує важливі захисні і мотиваційні функції, а також дозволяє індивідам краще адаптуватися до стресових ситуацій і досягати поставлених цілей. Сучасні дослідники розглядають у класичній науковій літературі поняття егоїзму як ціннісну орієнтацію суб’єкта, яка полягає у переважанні в його діяльності та поведінці корисливих особистих потреб та ігноруванні при цьому інтересів інших людей і соціальних груп, де проявом егоїстичної моделі поведінки є ставлення до оточення як до засобу досягнення власних корисливих цілей. В історії психології питання взаємозв’язку між егоїзмом та альтруїзмом привертає значну увагу дослідників починаючи з XIX ст., інтерес не згасає до тепер. У межах дослідження проаналізовано проблему в контексті еволюційної теорії Ч. Дарвіна, яка підкреслює біологічні основи егоїзму як стратегії самозбереження, звернено увагу на те, що егоїстичні тенденції мають глибоке коріння у генетичному коді людини. Розглянута позиція соціобіології, яка намагається адаптувати еволюційні концепції до аналізу соціальної поведінки, вважаючи, що поведінка людей, аналогічно поведінці тварин, може бути частково пояснена результатами природного відбору. Особлива увага приділяється нормам взаємності як кристалізації моральних суджень. Досліджується роль емпатії у розвитку альтруїстичної моделі поведінки особистості. Стверджується, що егоїзм може слугувати основою для альтруїстичної поведінки, оскільки усвідомлення взаємозалежності між особистим добробутом і добробутом суспільства може спонукати індивіда до альтруїстичних дій. Підкреслена необхідність розуміння егоїзму як складового елемента, що може сприяти розвитку здорових соціальних відносин, оскільки навіть альтруїстичні вчинки можуть мати егоїстичну мотивацію.

КОПІНГ-ПОВЕДІНКА ТА ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ЛІКАРІВ

2024-12-26T15:32:50+02:00

Анотація. Якість медичного обслуговування прямо залежить від психологічного благополуччя лікарів. Висока відповідальність за наслідки прийнятих рішень, необхідність розв’язувати етичні дилеми, щоденна взаємодія з пацієнтами потребують від фахівців емоційної стабільності та психологічної рівноваги. Водночас умови праці часто призводять до погіршення показників психологічного добробуту. Серед низки негативних чинників особливе місце посідають стреси, якими сповнена професійна повсякденність медичних працівників. На цьому підґрунті виникло припущення про те, що окремі способи їх подолання можуть здійснювати різний вплив на рівень емоційного комфорту та задоволеності життям. Тож метою статті стало визначення взаємозв’яків між проявами копінг-поведінки та показниками психологічного благополуччя лікарів. Дослідження проводилося на вибірці з 32 особами за допомогою методик: 1) «Шкала психологічного благополуччя» К. Ріфф; 2) «Опитувальник копінгової поведінки» Р. Лазаруса та С. Фолкман. За результатами кореляційного аналізу з’ясовано, що найбільш значущими щодо показників психологічного добробуту є такі стратегії подолання стресу, як пошук соціальної підтримки та планування розв’язання проблеми. Їхнє застосування дає людині змогу залучати зовнішні ресурси у разі зіткнення зі стрес-факторами, отримувати необхідну емоційну й інформаційну допомогу у складних ситуаціях, планомірно будувати стратегії подолання труднощів з урахуванням об’єктивних умов та наявних ресурсів. Використання лікарями таких копінг-стратегій, як втеча-уникнення, самоконтроль і прийняття відповідальності, навпаки, супроводжується зниженням показників психологічного добробуту. Оскільки серед стратегій, що утворили з ним значущі кореляційні зв’язки, є як емоційно, так і проблемно сфокусовані, зрозуміло, що вирішальною стає не стільки належність способу подолання до певного виду копінгу, скільки специфіка кожної окремої копінг-стратегії.

ВІКОВІ ВІДМІННОСТІ ВЕРБАЛЬНОЇ ДИНАМІКИ МИСЛЕННЯ

2024-12-26T15:44:04+02:00

Анотація. У статті проаналізовано питання вікових особливостей вербальної динаміки. Вербальна продуктивність мислення об’єктивується у кількості вживаних слів під час виконання когнітивного завдання. Статистично значущі відмінності у результатах дослідження чотирьох вікових груп (n=120) не спостерігаються (р>0,05). Це певною мірою суперечить деяким опублікованим даним, відповідно до яких неодмінно відбувається вікове зниження вербальної активності. Ми схильні пояснювати таку розбіжність результатів тим, що під час дослідження когнітивна діяльність була відносно нетривалою (25-50 хвилин), а запропоноване завдання не передбачало значної когнітивної складності (завдання передбачало творчий характер діяльності, не мало ідеального чи правильного зразка виконання). Методика дослідження полягала у тому, що перед досліджуваними ставилося завдання сформулювати 15 речень в оповіданні, яке містить пропуски речень. Пропущеними у завданні є всі парні речення. Результати дослідження показали незначне внутрішньогрупове зростання вербальних показників. Ця тенденція спостерігається у всіх вікових групах досліджуваних, крім групи осіб похилого віку. Група осіб похилого віку виявляла рівномірність вербальної продуктивності. Разом із тим встановлено, що вербальна динаміка за віковим критерієм має незначну спадаючу тенденцію, крім групи осіб похилого віку. Найменшу стабільність вербальної активності демонструють особи юнацького віку. Водночас юнаки мають найвищі показники вербальної продуктивності на всіх етапах завдання. На нашу думку, це пов’язано з порівняно вищою пластичністю їхніх вербальних здібностей. Група осіб середнього віку демонструє найбільш стабільні результати вербальної динаміки. В осіб похилого віку простежується рівномірність даних, але з більшою внутрішньогруповою варіативністю показників, ніж у групі осіб середнього віку.

РЕСУРСИ І РИЗИКИ ДЛЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ЖУРНАЛІСТІВ У ЧАС ВІЙНИ

2024-12-26T16:04:19+02:00

Анотація. Стаття присвячена проблемі психічного здоров’я українських журналістів у часи війни, зокрема ризикам для психоемоційного стану та ресурсам стійкості та зростання. У роботі аналізуються результати психологічних досліджень психічного стану українських журналістів і психологічні дослідження журналістів, виконані закордонними авторами. Власне, емпіричне дослідження ґрунтується на ідеї про те, що психічне здоров’я журналістів у період війни тісно пов’язане з їхнім життєвим досвідом перебування в умовах війни та функціональними професійними обов’язками. Виявлено, що журналісти в умовах війни мають середній рівень сприйняття стресу з високими показниками за шкалою уявної безпорадності та середніми показниками за шкалою відсутності самоефективності. Більшість журналістів мають ознаки легкої депресії та тривоги, легкі порушення сну та низький рівень професійного вигорання, низьку стійкість до стресу та середній рівень посттравматичного зростання. Вони використовують для подолання стресу когнітивну переоцінку емоцій (для подолання негативних емоцій (роздратування, злість, пригніченість) та поліпшення настрою (відчути радість або задоволення) змінюють ставлення до ситуації, переключають увагу тощо), а також експресивне придушення емоцій (тримають свої емоції при собі, намагаються не показувати їх назовні, стримують їх зовнішні прояви). Складнощі психічного здоров’я частіше помічено у фіксерів, журналістів, що постійно перебувають у зоні бойових дій або систематично туди приїжджають. Вони мають високий рівень уявної безпорадності через багатофункціональність і відповідальність, часто відчувають, що не можуть впоратися з усім обсягом роботи чи особистими проблемами, а тому придушують власні емоції, намагаються контролювати їх зовнішні прояви. Очевидно, це можна пояснити рівнем і частотою травматичного впливу. Водночас ці самі журналісти демонструють вищі показники стійкості до стресу та посттравматичного зростання через накопичений досвід подолання стресових подій, відчуття контролю та самоцінності, соціальну підтримку. Вони добре справляються з негативними емоціями, використовують творчі способи вирішення складних ситуацій, шукають і використовують нові можливості, зміцнюють стосунки з іншими.

СУБ’ЄКТИВНЕ ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ В ОСІБ З РІЗНИМ РІВНЕМ СІМЕЙНОЇ ТРИВОГИ

2024-12-26T16:20:56+02:00

Анотація. Праця присвячена дослідженню суб’єктивного переживання самотності в осіб з різним рівнем сімейної тривоги. Дослідження вивчає взаємозв’язок рівня тривоги, яка виникає у контексті сімейних стосунків, та сприймання самотності індивідом. Дослідницький підхід включає аналіз психологічних аспектів сімейної тривоги та визначення впливу цієї тривоги на психологічний стан особистості. У дослідженні взяли участь 134 студенти львівських ЗВО. Методиками, які використовувались для дослідження суб’єктивного переживання самотності в осіб з різним рівнем сімейної тривоги, були «Опитувальник самоставлення» В. Століна, «Шкала депресії» А. Бека, опитувальник «Аналіз сімейної тривоги» (АСТ) Е.Г. Ейдеміллера, В.В. Юстіцкіса, «Шкала ранніх спогадів про тепло та безпеку» А. Ріхтера, П. Гілберта, К. МакЕвона, «Методика діагностики рівня суб'єктивного відчуття самотності» Д. Рассела і М. Фергюсона, «Шкала ранніх спогадів» П. Гілберта, «Шкала самотності» Дж. де Йонга Гірвельда, «Опитувальник генералізованого тривожного розладу» (ГТР-7 / GAD-7) Р. Шпітцера. Також враховувались місце проживання досліджуваних, кількість членів сім’ї та наявність сиблінгів. Обчислення результатів відбувалось за допомогою програми Statistika 10.0 такими методами статистичного аналізу, як кластерний, порівняльний, кореляційний та факторний. Результати порівняльного аналізу вказують на найбільш позитивне самоставлення в осіб групи зі зниженим рівнем сімейної тривоги. Також у них нижчий рівень самотності та мало негативних дитячих спогадів. У групі із середнім рівнем тривоги досліджувані більш схильні до самозвинувачення, проте вони є ближчими до розуміння, прийняття своїх почуттів і думок. Група осіб із підвищеним рівнем сімейної тривоги відрізняється від інших вищим рівнем самотності та тривожності, а також малою кількістю приємних спогадів з дитинства та, навпаки, великою кількістю поганих спогадів. Встановлено, що особи зі зниженим рівнем сімейної тривоги можуть відчувати самотність сильніше та глибше, ніж особи з підвищеним рівнем, оскільки вони часто залишаються на самоті. Також дослідженням доведено, що сімейні стосунки впливають на розвиток тривожних розладів, проте проживання в неповній сім’ї в осіб з підвищеним рівнем сімейної тривоги зменшує її, на відміну від осіб із підвищеним та середнім рівнем, в яких рівень сімейної тривоги зростає у разі сімейних негараздів.

ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СІМЕЙНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ

2024-12-26T16:28:08+02:00

Анотація. У статті розглянуто теоретичні аспекти та висвітлено результати дослідження соціально- психологічних особливостей сімейного добробуту в умовах воєнного часу. В умовах війни в Україні сім’я як стійкий, традиційний інститут суспільства відіграє найважливішу роль у механізмі самозбереження населення. В умовах війни та спричиненої війною соціально-економічної дезорганізації на багатьох територіях сім’я стає опорою: сімейна солідарність, взаємодопомога, турбота, обмін діяльністю та матеріальними ресурсами між її членами дає змогу налагодити життєдіяльність, подекуди захистити життя членів родини. У цей період працює перевірений багаторічним досвідом сімейний механізм виживання та збереження людського життя, посилюється захисна функція сім’ї. Сімейне благополуччя включає характер і рівень виконання соціальних та індивідуальних функцій подружжям, ступінь задоволеності подружжя стосунками. Зокрема, успіх подружжя оцінюється ступенем того, наскільки в ньому досягаються поставлені членами сім’ї цілі, загальні та індивідуальні. Аналіз результатів проведених досліджень показує, що парам із довготривалими відносинами притаманне виражене неблагополуччя, парам із короткотривалими відносинами – високий ступінь задоволеності та благополуччя. У пар із високим ступенем задоволеності найбільше виражена шкала «емоційне тяжіння». Це свідчить про те, що у цих парах партнери один для одного привабливі, вони хочуть і прагнуть спілкуватися один з одним, мати спільні стосунки та інтереси, відзначають психотерапевтичну дію спілкування один з одним. Меншою мірою вираженою є шкала «розуміння», що може бути зумовлено тим, що партнери один одному продовжують відкриватися, дивувати. Щоб зберегти сімейне благополуччя в умовах воєнного часу, подружжю важливо обговорювати переживання та потреби, дотримуватись сімейних ритуалів, підтримувати дітей, вчитися розпізнавати емоції, практикувати техніки релаксації, визначити сімейні ролі, обговорити відповідальність кожного.

ХУДОЖНІ ОРІЄНТАЦІЇ СТУДЕНТІВ З РІЗНИМИ ТИПАМИ ОСОБИСТОСТІ

2024-12-26T16:37:00+02:00

Анотація. У сучасному мінливому, турбулентному світі особливої уваги потребують ті властивості, що забезпечують збереження, гармонійний розвиток і цілісність особистості, виступають орієнтирами у подоланні суперечностей, які виникли на шляху. Засобом усвідомленого подолання суперечностей є творчість, а однією з її форм – художня діяльність. В основі як створення, так і сприймання продуктів естетичної творчості лежать перцептивно-мисленнєві стратегії та художні орієнтації, які, своєю чергою, забезпечують презентацію особистості автора у художньому творі через його естетичні якості. Мета публікації – дослідити й описати відмінності у художніх орієнтаціях здобувачів вищої освіти з різними типами особистості за співвідношення естетичної чутливості та депресії. Для цього обрано типологію за співвідношенням естетичної чутливості та депресії як інтегральних властивостей особистості та індивідності (Подшивайлов Ф. М., Подшивайлова Л. І., Шепельова М. В.). За підсумками вивчення домінуючих художніх орієнтацій студентів із різними типами особистості виявлено, що здобувачі вищої освіти з різними типами особистості за співвідношенням естетичної чутливості та депресії мають відмінності у домінуючих художніх орієнтаціях, а саме виявлено найвищі показники прояву усіх художніх орієнтацій у здобувачів вищої освіти, що належать до типу «Індивідність». Студенти, що належать до типу «Аватарність» (разом із типом «Індивідність»), мають найвищу серед усіх типів орієнтацію на смислове навантаження твору. Такий результат вказує на те, що представники цих типів потребують більш виразних проявів цих художніх якостей у творах живопису. Студенти, що належать до типів «Вітальність» та «Особистість», мають приблизно однакові, помірно виражені художні орієнтації, що свідчить про їхню відкритість до сприймання і готовність до співтворчості з автором твору.