Журнал соціальної та практичної психології

ІНДИКАТОРИ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ СТУДЕНТІВ ПРИ ВИРІШЕННІ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ

2024-07-29T10:14:54+03:00

Розвиток творчого мислення як тактико-стратегічного механізму прийняття рішень в умовах невизначеності має бути пріоритетним завданням підготовки майбутніх фахівців до професійної діяльності у сучасних умовах. Тому виникає необхідність дослідження особливостей розуміння студентами невизначених ситуацій і на цій основі розробки адекватних психолого-педагогічних засобів як діагностики, так і розвитку творчого мислення здобувачів вищої освіти. У цій публікації ми презентуємо четверту частину з циклу досліджень, присвячених вивченню особливостей розуміння студентами невизначених ситуацій. За результатами контент-аналізу відповідей здобувачів вищої освіти на четверте експериментальне завдання виокремлено такі змістові категорії: бажання зіпсувати машину сусіда (59%); бажання підставити сусіда (11%); бажання вплинути на психічний стан сусіда (6%); жарт (5%); власна користь (5%); добра справа (4%); помилкова відповідь (3%); відсутність відповіді (6%). Узагальнивши результати аналізу особливостей вирішення студентами чотирьох експериментальних задач, виокремлено такі змістові індикатори творчого мислення: оригінальність відповіді; адекватність умові задачі; об’єктивна/суб’єктивна спрямованість; орієнтація на знання/орієнтація на вигадку (уяву); прояви застосування когнітивних стратегій; оптимістичність/песимістичність; конструктивність/деструктивність; критичність ставлення до умови задачі; цілісне моделювання ситуації. Також необхідно враховувати такі формальні характеристики, як кількість запропонованих варіантів відповіді, формулювання у формі припущення чи констатації, наявність роз’яснення (короткого чи розгорнутого), наявність опису ситуації, доповнення додатковими деталями. Отримані результати можуть стати підґрунтям для розробки адекватних психолого-педагогічних засобів як діагностики, так і розвитку творчого мислення здобувачів вищої освіти в умовах невизначеності.

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНИХ ЧИННИКІВ НА ПРОФЕСІЙНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ АКАДЕМІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

2024-07-29T09:40:13+03:00

Інтерес дослідників до проблеми професійного благополуччя особистості постійно зростає у зв’язку зі змінами в організаційному середовищі та на ринку праці, а також зі зростанням впливу психологічних чинників на здоров’я й ефективність роботи працівників. Вивчення чинників, що впливають на професійне благополуччя, дає можливість розробити стратегії та методи підвищення його рівня у працівників. Наше дослідження сфокусоване на впливі соціально-демографічних чинників на професійне благополуччя, враховуючи, що характер взаємозв’язку між цими змінними залишається сьогодні відкритим питанням, яке є предметом великої кількості теорій та обмеженої кількості емпіричних досліджень і потребує уточнення. У дослідженні взяли участь 132 академічні працівники, відібрані методом випадкового відбору, які працюють в одному закладі вищої освіти. Вибірка дослідження достатньо повно представлена всіма віковими категоріями й академічними позиціями респондентів, що підтверджує її репрезентативність. Відповідно до мети дослідження застосовано метод поперечного зрізу з використанням Шкали задоволеності роботою (Job Satisfaction Survey, JSS) Пола Спектора. Статистична обробка даних дослідження містить кореляційний і дисперсійний аналізи. За результатами кореляційного аналізу встановлено, що професійне благополуччя академічних працівників закладів вищої освіти не має лінійних зв’язків із їх соціальним досвідом та академічною позицією. Дисперсійний аналіз (ANOVA) не виявив відмінностей за віком і посадою у переживанні професійного благополуччя академічними працівниками. Таким чином, вікові відмінності та займана посада не можуть розглядатися як безпосередні детермінанти професійного благополуччя працівників.

СТРАТЕГІЇ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІНЖЕНЕРІВ-ЕЛЕКТРИКІВ В УСКЛАДНЕНИХ УМОВАХ

2024-07-29T09:44:56+03:00

У статті описано розроблений В.О. Моляко творчо-конструктологічний підхід до вивчення діяльності людини в ускладнених та екстремальних умовах і представлено деякі психологічні аспекти дослідження діяльності інженера-електрика, який працює в ускладнених умовах на аеродромі. Описано структурно-динамічну модель протікання стратегій творчої розумової діяльності інженерів-електриків й охарактеризовано основні стратегіальні тенденції фахового мислення. Розумова стратегія визначається як психологічне новоутворення, що підкорює когнітивні й емоційно-вольові процеси в одному напрямку, зорієнтованому на розв’язок професійної інженерної задачі. Виділено стратегіальні тенденції розумової діяльності досліджуваних: аналогізування, комбінування та реконструювання. Показано, що стратегії аналогізування протікають з опорою на процеси пам’яті. Розумові дії, спрямовані на роз’єднання частин і з’єднання частин у ціле, комбінації різних властивостей об’єктів характерні для стратегії комбінування. Рівні і види комбінаторних дій обумовлюють якість перебігу творчої діяльності. Стратегія реконструювання проявляється у переконструюванні, у пошуку контрастних рішень, за принципом діяти навпаки та вважається найбільш творчою, оскільки пов’язана з пошуком відмінного від існуючого, дійсно нового елемента, задуму, синтезом контрастів, незвичайним поєднанням елементів, об’єктів чи систем. Показано, що прояви тієї чи іншої стратегії зумовлені низкою суб’єктивних переваг при виборі того чи іншого орієнтиру, способу перетворення конкретної мікроструктури, а також із розподіленням конкретних дій, що сприяють досягненню потрібного результату. Охарактеризовано розроблені експериментальні фахові задачі, які будуть включені у структуру тренінгу фахового творчого мислення майбутнього інженера-електрика.

ЛОГІКО-СМИСЛОВІ ЗВ’ЯЗКИ АЛОГІЧНОСТІ В ІНФОРМАЦІЙНО НЕВИЗНАЧЕНОМУ ДИСКУРСІ

2024-07-29T09:48:04+03:00

У статті висвітлюються результати дослідження взаємозв’язку алогічності з рештою властивостей мислення. Зокрема, встановлюються абсолютні показники алогічності у дискурсі, її психодинаміка та ступінь значущості у загальному смисловому коефіцієнті. Обґрунтовується думка про те, що алогічність у дискурсі є запереченням висновків шляхом висунення змістовно протилежних тез. Алогічність слугує тому, щоби подолати нерозуміння у процесі декларування протилежних наслідків, які стають засновками для зміненого дискурсу. Діагностичним методом є «Методика текстових розривів», що моделює ситуацію інформаційної невизначеності. Вибірка склала 104 особи юнацького віку. Встановлено, що до алогічності періодично вдаються 71% досліджуваних, але середній показник логіко-смислових зв’язків є порівняно низьким (7%). Це пов’язано з тим, що лише одного разу до алогічності вдається третина досліджуваних. У психодинамічному вимірі алогічність використовується рівномірно впродовж всього виконання завдання. Статистично значуще зростання алогічності (р≤0,01) відбувається у реченнях, які потенційно становлять смислові дилеми (47%). Це вказує на те, що досліджувані юнаки або/і не здатні у дискурсі вирізняти когнітивні суперечності, або/і не мають успіху у нівелюванні суперечностей. Зафіксовано, що алогічність досить слабко детермінує загальний смисловий коефіцієнт (R2=0,08), але водночас виявляє обернений помірний зв’язок (0,29). Алогічність має прямий помірний взаємозв’язок зі смисловою аморфністю, тобто невизначеними у смисловому плані реченнями (0,3), та обернений помірний взаємозв’язок зі смисловою ефазивністю, або кристалізованістю (0,3).

ІМІТАЦІЙНІСТЬ У СИСТЕМІ ЛОГІКО-СМИСЛОВИХ ЗВ’ЯЗКІВ

2024-07-29T09:51:58+03:00

У статті аналізується нерівномірний характер мислительного процесу. Зокрема, досліджується специфіка смислової імітаційності, визначаються її абсолютні показники, динамічні властивості, фіксується вплив на формування загального смислу. Діагностичним інструментом є авторська методика текстових розривів. Участь у дослідженні взяли 104 особи юнацького віку. Встановлено низькі абсолютні показники смислової імітаційності (4% логіко-смислових зв’язків імітаційного змісту). До імітаційності вдаються 40% досліджуваних. Системно використовують імітаційність 6% досліджуваних. У динамічному аспекті наявна тенденція до зниження застосування імітаційності, але ця тенденція не має статистичної значущості. Водночас виразною є тенденція до використання імітаційного зв’язку з попереднім реченням порівняно з наступним (р≤0,01). Водночас імітаційність має помірні обернені взаємозв’язки з логічністю (-0,3) та ефазивністю, або смисловою кристалізованістю (-0,4). На підставі того, що імітаційність має прямий помірний зв’язок зі смисловими розривами (0,35), ми припускаємо, що вона є альтернативою виходу зі смислових тупиків, однак коефіцієнт детермінації (R2) між ними має варіювання на рівні 12% змінних, що є незначним показником. Більш прикметним стає те, що імітаційність на 43% зумовлює загальний смисловий коефіцієнт. Необхідно зауважити, що рівень кореляційного зв’язку між імітаційністю та смисловим коефіцієнтом є сильним та оберненим (-0,65). Це виразно суперечить низьким абсолютним показникам імітаційності. Нами висловлено припущення про природну інтегрованість феномену імітаційності у мислительному процесі, його відповідність динаміці індивідуальної траєкторії вироблення логіко-смислових зв’язків.

ЛОГІКО-СМИСЛОВІ ЗВ’ЯЗКИ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

2024-07-29T09:54:15+03:00

Невизначеність як фундаментальна риса сучасного світу потребує становлення ефективних логіко-смислових зав’язків на основі надійної обробки отриманої інформації. Саме така стратегія сприятиме адаптації та толерантності до мінливості й інформаційної невизначеності, застосуванню адекватних способів реагувань до ситуації, адаптуванню до змін. Під час здійснення аналізу отриманої інформації в умовах невизначеності існує ризик когнітивних викривлень інформації в умовах її неточності, дефіциту, викривлення, розривів. Також можливе виникнення феномену інтолерантності до невизначеності, яке може проявитися у певній фрустрації та когнітивному ступорі або, навпаки, у толерантності до невизначеності через стимулювання нестандартності та творчості. Дослідження логіко-смислових зв’язків у смислових розривах здійснено за допомогою «Методики текстуальних розривів». Досліджувані (n=104) показують більш потужний логіко-смисловий зв’язок в умовах смислового плато з попередніми та наступними реченнями. Це свідчить про вияв сильніших адаптаційних і творчих можливостей в умовах нижчої інформаційної невизначеності та важливості попередньої та наступної інформації. Закладений потенціал логічності підтверджує умови смислового плато переважаючим логічним типом зв’язку з обома реченнями. Зв’язок між реченнями у ситуації смислових розривів виявляється меншою мірою. Для смислових розривів, які мають більший рівень інформаційної невизначеності, характерним є потужніший логіко-смисловий зв’язок із попередніми реченнями, де юнакам притаманний прояв нестандартності мислення через використання ефазивного та логічного типу зв’язку. Натомість проявляється нездатність нівелювати смислові розриви у зв’язку з наступним реченням, що свідчить про більшу значимість попередньої інформації у ситуаціях невизначеності.

ДОСЛІДЖЕННЯ РОЛІ СУБ’ЄКТИВНИХ ОРІЄНТИРІВ У ПРОЦЕСІ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВ ЗА УМОВ ІНФОРМАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

2024-07-29T09:57:40+03:00

Акцентується увага на домінуючій якості творчого мислення – генеруванні нових ідей. Співвідноситься інтерпретація терміна «дивергентність» у працях Дж. Гілфорда і поняття «дивергенція», розробленого вченими у природничих науках. Наголошується на важливості реалізації найбільш фундаментальних тенденцій функціонування будь-якої системи з метою розробки нових підходів до методології дослідження творчої мисленнєвої діяльності людини. Розглядається взаємодія таких компонентів когнітивної системи, як логічний та інтуїтивний, поняття випадковості має відносний характер. Відповідно аналізуються два типи знань: інтуїтивний і логічний. Здійснюється аналіз процесів стратегіального мислення, виокремлюються три основні його складники: а) реакція на нове; б) інтуїтивний прогноз щодо перспектив залучення цього нового з метою вирішення проблеми; в) реалізація творчого інструментарію особистості щодо побудови шуканої конструкції відповідно до заданих вимог. Обґрунтовується схема трансформації створюваних у процесі конструювання образів: а) задача; б) праобраз; в) прообраз; г) образ-проект. Розглядаються індивідуальні, особистісні детермінанти стратегіального мислення. Показано, що розв’язування задач на вільне конструювання є інструментом психологічного дослідження ролі суб’єктивних орієнтирів у процесі творчого мислення особистості. Презентується авторський методичний засіб вивчення функціонування суб’єктивних орієнтирів у процесі творчої мисленнєвої діяльності учнів в ускладнених інформаційних умовах. Подається характеристика трьох рівнів конструктивної активності учнів у вирішенні експериментальної задачі. Встановлено, що реалізація ускладнюючих інформаційних вимог виявляє позитивний стимулюючий вплив на генерування учнями задумів стосовно другого типу конструктивної активності. Домінуючою є тенденція до зменшення кількості задумів, розроблених досліджуваними за умов дотримання додаткових ускладнюючих вимог. Визначено особливості структурно-функціонального аналізу учнями актуальної інформації у процесі трансформації шуканого образу. Встановлено мотиваційні детермінанти творчого мислення школярів. Показано, що суб’єктивний орієнтир у вирішенні експериментальної задачі досліджуваними може стати домінуючим вектором творчого пошуку, забезпечуючи конструювання оригінального розв’язку.

РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ І ПОСТТРАВМАТИЧНЕ ЗРОСТАННЯ ОСОБИСТОСТІ ВНАСЛІДОК СТРЕСУ

2024-07-29T10:00:56+03:00

Одним із напрямків сучасної психології є дослідження психологічного явища резильєнсу (резильєнтності). Поки наука ще далека від того, щоб презентувати цілісну теорію цього явища, однак можна говорити про цілком самостійні аспекти цього наукового пошуку: причину виникнення (вплив чинників, зумовлених стресом), ефекти прояву (пристосування та позитивну адаптацію; здатність вибудовувати повноцінне життя у складних умовах), природу явища (статичну – тоді йдеться про резильєнтність (властивість особистості) чи динамічну – тоді йдеться про резильєнс (відповідний процес)), траєкторію резильєнсу (стабільність психічного функціонування у ситуації стресу; швидке повернення до власної норми після деструктивного впливу; набуття після виходу зі стресу якісно нових особистісних рис і подальше успішне функціонування) тощо. Зокрема, виникла потреба диференціювати поняття резильєнтності та поняття, які описують схожі або суміжні явища. У цьому контексті часто йдеться про перетин змісту явищ резильєнтності та стресостійкості, життєстійкості, копінгу, посттравматичного розладу, а також посттравматичного зростання. Поки що наявних емпіричних досліджень вкрай недостатньо, щоби можна було зробити ґрунтовні теоретичні узагальнення, що слугуватимуть загально визнаними орієнтирами у розмежуванні цих психологічних феноменів. Нині українські науковці мають об’єктивні соціальні умови для широких досліджень у цьому напрямку. Також існує гостра зацікавленість психологічної практики до результатів таких досліджень для створення програм психологічної допомоги особам, котрі потерпають від стресу війни. Наше дослідження проводилося з метою з’ясування того, якими є прояви резильєнтності та посттравматичного зростання в осіб, які переживають тривалий стрес, зумовлений пандемією, а згодом і воєнними діями на території України.

ОСОБЛИВОСТІ СІМЕЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ОСІБ ІЗ РІЗНИМИ ТИПАМИ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

2024-07-29T10:08:04+03:00

У статті розглянуто проблему сімейної взаємодії у контексті теорії прив’язаності. Важливу роль у сімейній взаємодії має здатність партнерів до встановлення близьких довірливих стосунків, яка визначається їх типом прив’язаності. Прив’язаність у контексті міжособистісних стосунків описує емоційний зв’язок між людьми, відображає рівень довіри, емоційної відкритості, бажання бути разом. Згідно з теорією Дж. Боулбі, типи прив’язаності формуються в дитинстві та впливають на спосіб, яким люди будують і підтримують близькі стосунки. Партнери з надійним типом прив’язаності здатні до встановлення глибоких і довготривалих стосунків, відкриті до емоційної близькості, взаєморозуміння та підтримки. Партнери з ненадійними типами прив’язаності можуть уникати близькості, мають ризик потрапляти у співзалежні, дисгармонійні стосунки. Емпіричне дослідження (n=68) дозволило виявити особливості міжособистісних стосунків у партнерів із різними типами прив’язаності. Виявлено, що переважна більшість досліджуваних мають виражений надійний тип прив’язаності, вони частіше обирають співпрацю і компроміс як способи врегулювання конфліктних ситуацій, відкриті до проявів кохання та симпатії у стосунках, мають високий рівень задоволеності стосунками. Досліджувані з ненадійною прив’язаністю (тривожно-амбівалентним, уникаючим, дезорганізованим типами прив’язаності) мають певні труднощі у вираженні кохання та симпатії у стосунках, серед способів регулювання конфліктів обирають суперництво або уникнення, мають низький рівень задоволеності стосунками. Отже, сімейна взаємодія пов’язана із типом прив’язаності: партнери з надійною прив’язаністю частіше проявляють почуття та близькість, використовують більш конструктивну поведінку у конфліктах, більше задоволені стосунками, ніж партнери з ненадійною прив’язаністю.

ВАЛІДИЗАЦІЯ ШКАЛИ ОСОБИСТІСНОЇ ДИНАМІКИ

2024-07-29T10:11:37+03:00

У статті представлені результати встановлення валідності розробленої методики «Шкала особистісної динаміки». Тест має 60 тверджень. Методика включає п’ять основних шкал, які відповідають таким типам особистості: невротичний, конгруентний, конформний, ізольований і психотичний. Домінуючий тип особистості відбиває шкала, яка набирає найбільшу кількість балів. Основою створення методики є теоретична модель, запропонована О.В. Мазяром. Вибірку склали 500 осіб (середній вік М = 28). Використані такі методи встановлення валідності: а) очевидна; б) конкурентна; в) конструктна. Емпіричне дослідження має досить високий коефіцієнт залученості респондентів, який становить 82%. Для доведення конкурентної валідності відібрані окремі, релевантні шкали еталонних методик. Статистичні обрахунки здійснені за допомогою коефіцієнта кореляції Пірсона. Сукупність кореляцій, що встановлені між показниками Шкали особистісної динаміки й еталонних методик, вказує на їхній взаємозв’язок за психологічною сутністю. Для доведення конструктної валідності використано факторний аналіз. За допомогою Varimax-обертання побудована модель із трьох факторів. Отримані результати підтверджують теоретичний конструкт, який лежить в основі методики. Дискримінативність шкал підтверджена за допомогою коефіцієнта δ (дельта) Фергюсона. Значення шкал коливаються від 0,85 до 0,94. Це свідчить про високу дискримінативність. Для визначення внутрішньої узгодженості тесту використано коефіцієнт α-Кронбаха. Встановлено, що більшість шкал мають задовільні показники. Отримані результати дослідження підтверджують, що розроблена методика валідна. Відповідність психометричним вимогам дозволяє використовувати тест у наукових і практичних цілях.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ КАТЕГОРІЇ «САМОЕФЕКТИВНІСТЬ» У СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ

2024-07-29T10:34:04+03:00

У статті розглянуто центральну роль конструкту самоефективності та його вплив на поведінку людини у різних сферах життя. Зазначено, що самоефективність – це віра індивіда у свою здатність впливати на виклики навколишнього середовища власними діями. Високі очікування ефективності сприяють процесу адаптації у складних життєвих ситуаціях. Зазначений феномен має високе ресурсне значення, а його сила перевищує вплив соціальних факторів навколишнього середовища. Високоефективні особи сприймають труднощі як виклики, пояснюючи невдачі недостатньою кількістю власних зусиль. На противагу цьому, індивіди з низьким рівнем самоефективності схильні до тривожності, прогнозування невдач і самозвинувачення. Високий рівень самоефективності впливає на мотивацію, мислення, сприйняття еустресу та дистресу, вибір ефективних копінг-стратегій у подоланні труднощів. Рівень самоефективність може змінюватися під впливом навколишнього середовища, особливо у молодих людей. Самоефективність є предиктором професійного вигорання та запобіжником у виборі залежної поведінки. Проаналізовано різні напрямки досліджень, які вказують на значний науковий інтерес до цього самоконструкту та його високу теоретичну цінність. Визначено опосередковані механізми, що впливають на сприйняття самоефективності: особисті досягнення, вікарний досвід, численні невдачі, відсутність зворотнього зв’язку, вербальне переконання, несприятливий стиль атрибуції успіхів і невдач, виховання, фізіологічний стан людини. Проаналізовано роль самоефективності у різких стресових переходах (вимушена міграція, безробіття), виборі поведінки щодо здоров’я, зміні залежної поведінки, виборі кар’єри, розвитку професії.

ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ І ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я: СИСТЕМАТИЧНИЙ ОГЛЯД

2024-07-29T10:36:43+03:00

У статті розглянуто проблему взаємозв’язку і взаємозумовленості прив’язаності та психічного здоров’я людини. Висвітлено теоретичні основи психологічного вивчення прив’язаності у дитячому віці, типологію прив’язаності у дітей. З’ясовано, що ненадійний тип прив’язаності стає фактором ризику виникнення проблем із психічним здоров’ям у дітей лише у взаємодії з іншими факторами, зокрема соціо-економічними. Також існують зв’язки між типом прив’язаності та психологічною травматизацією у дітей. З одного боку, ненадійна прив’язаність може виникнути внаслідок повторюваного, травматичного для дитини досвіду розлуки з піклувальником. З іншого – психотравмувальна ситуація може актуалізувати сформований у дитини тип прив’язаності. Розглянуто екстраполяцію теорії прихильності до стосунків у дорослому віці, а також значення типу прихильності для психічного здоров’я дорослих людей. Зроблено спробу визначити основні способи впливу стилю прив’язаності на психічне здоров’я дорослої людини: зокрема, це вплив на емоційну та когнітивну сферу, поведінку у різних сферах життя. Іншими словами, наявність ненадійної прив’язаності може виступати чинником невпевненості у собі, труднощів в емоційній сфері, проблем у міжособистісних стосунках тощо. Результати досліджень дозволяють дійти висновку, що ненадійний стиль прив’язаності є опосередковуючою ланкою між психічним здоров’ям особи та різними внутрішньоособистісними чинниками (зокрема самокритикою). Високий рівень самокритики знижує рівень психологічного благополуччя та якості життя осіб із психічними розладами (депресія, соціальна тривога, харчові розлади, несуїцидальна самоушкоджуюча поведінка, ПТСР, БАР, межовий розлад особистості). Саме тому клінічні інтервенції, спрямовані на збільшення надійності прив’язаності, можуть сприяти пом’якшенню психопатологічних симптомів, а також утриманню терапевтичних стосунків із різними категоріями клієнтів задля збереження їхнього психічного здоров’я.

АНАЛІЗ СТРУКТУРНИХ КОМПОНЕНТІВ СТРЕСОСТІЙКОСТІ Й ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РОЗВИТКУ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ МЕХАНІЗОВАНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ДО ВЕДЕННЯ ОБОРОННОГО БОЮ

2024-07-29T10:42:11+03:00

У статті проаналізовано компоненти стресостійкості військовослужбовців механізованих підрозділів і розглянуто основні підходи до їхнього розвитку. В основу дослідження покладено аналіз сучасних, закордонних і вітчизняних наукових джерел. Відповідно до напряму наукового пошуку стресостійкість військовослужбовців механізованих підрозділів проаналізовано у межах чотирьох компонентів: ціннісно-мотиваційного, когнітивно-інтелектуального, емоційно-вольового та поведінкового. Ціннісно-мотиваційний компонент відбиває систему мотивів, потреб і цінностей військовослужбовців. Когнітивно-інтелектуальний компонент розглянуто через систему всіх пізнавальних процесів індивіда (відчуття, сприймання, пам’ять, уяву, мислення). Емоційно-вольовий компонент поєднує емоції, почуття та вольові якості військовослужбовця. Поведінковий компонент розглянуто у межах вибору військовослужбовцем конструктивних копінг-стратегій поведінки у стресовій ситуації. Проаналізовано методи підвищення мотивації військовослужбовців механізованих підрозділів, виокремлено підходи до розвитку їх психічних і психофізіологічних властивостей. Встановлено, що розвиток структурних компонентів стресостійкості військовослужбовців механізованих підрозділів залежатиме від низки послідовних взаємопов’язаних процесів: чіткого усвідомлення військовослужбовцями мети та сенсу особистісного перебування на війні; проведення реалістичних стресових тренувань під час занять із психологічної підготовки як способу реалізації знань, умінь і навичок, необхідних для збереження оптималь- ного психофізіологічного стану військовослужбовців у бою; свідомого контролю за своєю поведінкою у бою, зокрема вироблення вольових якостей, необхідних для виконання важливих бойових завдань, через оволодін- ня навичками емоційно-вольової саморегуляції та позитивного мислення.

ТЕХНІКИ АРТ-ТЕРАПІЇ У СІМЕЙНОМУ КОНСУЛЬТУВАННІ

2024-07-29T10:18:15+03:00

Використання технік арт-терапії у сімейному консультуванні сприяє налагодженню сімейних стосунків, позитивно впливає на емоційний стан подружжя, покращує здатність до регуляції емоцій. Арт-терапія корисна у роботі з родинами, що пережили травмуючі події чи працюють над подоланням кризи у своїх стосунках. Спільна творча робота може запускати механізм «спільного подолання» подружжя. Спільна творчість сімейних пар завдяки невербальній комунікації й обговоренню продуктів творчості сприяє проясненню ситуацій, вирішенню актуальних проблем, порозумінню та налагодженню стосунків. Арт-терапія може сприяти налагодженню стосунків між батьками та дітьми, наприклад, за допомогою процедури спільного малювання. Практика арт-терапії у сімейному консультуванні дозволяє активно залучати техніки роботи з метафоричними асоціативними зображеннями. Арт-терапевтичні техніки виконують важливі функції у сімейному консультуванні: функцію налагодження терапевтичного альянсу (сприяють формуванню атмосфери безпеки та довіри між консультантом і клієнтом), діагностичну (надають консультанту цінний матеріал для формулювання робочих гіпотез, підказують напрями подальших розвідок; дозволяють отримати інформацію про зв’язки між членами родини, їх статуси, ролі, звичні способи комунікування, приховані сімейні дисфункціі); функцію самопізнання (полегшують клієнтам розуміння, усвідомлення і прийняття своїх емоційних реакцій, витіснених конфліктів, проблем, переживань); комунікативну (спільна участь у творчій діяльності сприяє формуванню довіри і взаємного прийняття, дозволяє вільно проявляти свої почуття, декларувати свої потреби, отримувати і надавати підтримку); функцію емоційної саморегуляції (може відбуватися соціально прийнятне відреагування негативних емоцій, їхнього усвідомлення та легалізація формування здатності до емоційної саморегуляції); трансформаційну (можливість змінити погляд на ситуацію, напрацювати нові стратегії реагування та нові конструктивні рішення).

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ «HOMO VIRTUALIS» В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

2024-07-29T10:21:10+03:00

У статті представлено авторські узагальнення проблеми еволюції людини в умовах інформаційного суспільства й аналітичні матеріали, що розкривають специфіку появи еволюційних змін. В умовах збільшення інтенсивності інформаційних процесів зростає необхідність у появі надпотужних інтелектуальних властивостей, які забезпечують пристосування в умовах великого масиву інформації. Поява нового виду людини ознаменована удосконаленням технологій доступу до інформації та соціальної інфраструктури. Сучасна культура інформаційного суспільства є результатом зміни пристосувальних властивостей людини. Кожен етап еволюційного розвитку людства супроводжувався переосмисленням ролі та значення знань. Спочатку знання вважалися священними та мали надлюдську цінність, але на сучасному етапі вони стали необхідними для повсякденного використання. У колоніальну й індустріальну епохи інтелектуальна праця почала відігравати ключову роль у формуванні системи, а на початку ХХ століття людство пережило перші наслідки інформаційного вибуху через першу науково-технічну революцію. Людям довелося швидко адаптуватися до умов інформаційного суспільства, де розумова діяльність та обробка великих обсягів інформації стали невід’ємною частиною життя. Технологічні зміни прискорили процес інформатизації суспільства, доступу до знань, визначили траєкторію еволюційних змін фізичних і психологічних властивостей людини. Значний розвиток інтелектуальних здібностей є результатом пристосування до умов інформаційного середовища, яке швидко віртуалізується та набуває ознак, не властивих фізичному світу. Подальша еволюція людини залежить від її здатності продуктивно діяти в умовах інформаційного простору, які виходять за межі еволюційних можливостей «людини розумної» та стимулює появу нового виду – homo virtualis.

ФУНКЦІОНУВАННЯ ОБРАЗА-ОРІЄНТИРА У ПРОЦЕСІ ТВОРЧОЇ МИСЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ В УСКЛАДНЕНИХ УМОВАХ

2024-07-29T10:23:23+03:00

Здійснюється аналіз базових компонентів дивергентного мислення. Розводяться поняття творчого та дивергентного мислення. Аналізується функціонування асоціативності у процесі творчого мислення. Обґрунтовується співвідношення креативності й інтелекту у структурі творчої особистості. Розглядається ідея надгенералізованого мислення у масштабі креативності, розроблена Г. Айзенком, а також перспективи розвитку психології креативного мислення у системі координат теорії Кемпбелла. Подається аналіз системи КАРУС, розробленої В.О. Моляко. Доводиться доцільність і надійність її реалізації як інструменту реалізації й інтерпретації творчої мисленнєвої діяльності людини. Творче мислення розглядається як розв’язування творчих задач. Обґрунтовуються результати аналізу експериментальних даних за підсумками дослідження функціонування суб’єктивних орієнтирів у процесі творчого мислення старшокласників. Проаналізовано прояви стратегій аналогізування, комбінування, реконструювання при побудові досліджуваними шуканих конструкцій. Утворення образів-орієнтирів у процесі творчої мисленнєвої діяльності пов’язане з вивченням структурних і функціональних характеристик наявних інформаційних структур, отже, конструктивні елементи можуть виявитися аналогами-орієнтирами: а) практично не зазнаючи впливу трансформуючих перетворень; б) суб’єктивний орієнтир утворюється на відповідному етапі конструктивних трансформацій, реалізації стратегій конструювання, внаслідок чого віднаходиться нова прогностично-необхідна інформація для вирішення актуальної задачі, конструюються і застосовуються з цією метою віддалені аналоги, антиподи та їх комбінації, що становить основу функціонування образів-орієнтирів у процесі творчої мисленнєвої діяльності особистості.

ФЕНОМЕН НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ

2024-07-29T10:26:43+03:00

У статті розглядається феномен національної ідентичності, визначаються основні її ознаки та принципи формування, можливі варіанти формування у сучасних соціокультурних умовах. Як соціально-психологічний феномен національна ідентичність формує особливий вид індивідуальної свідомості, який дозволяє орієнтуватися в умовах масової поведінки. Здійснюється теоретичний аналіз проблеми формування національної ідентичності в умовах інформаційної війни, її важливість для забезпечення обороноздатності держави. В умовах інформаційної війни важливими елементами національної ідентичності є спільні елементи культури. Особливого значення надається таким складникам, як спільна географічна та побутова представленість, мова та спільна історична пам’ять. В умовах інформаційної війни особливої маніпуляції зазнають уявлення українців про події історичної давнини. Основною проблемою України в умовах протистояння інтервенції російської армії є руйнування національної ідентифікації на рівні масової культури, знецінення її на фоні інших культур, формування національної меншовартості. За нашими концептуальними уявленнями, національна ідентичність є складним соціальним феноменом, який формується впродовж тривалого часу, проходить складний процес визрівання в умовах системи освіти, масової культури. Національну ідентичність не можна сформувати у короткій перспективі, це особистісне новоутворення є узагальненою характеристикою людини, що пройшла процес соціалізації в умовах національної культури. Питання формування національної ідентичності в умовах війни має розглядатися на державному рівні як один із елементів національної безпеки. Держава має залучати для цього різні засоби та ресурси, особливо у сфері нематеріального виробництва, створювати умови для поширення національної культури серед носіїв української національності як на території України, так і поза її межами.